Мій батько пішов з сім’ї, коли мені було п’ятнадцять. Зізнатися чесно, той день я й досі вважаю найкращим у своєму житті. Зараз мені двадцять п’ять, я отримала хорошу освіту, влаштувалася на високооплачувану роботу. За всі ці роки батько навіть не поцікавився моїм життям, не кажучи вже про те, щоб допомогти матеріально.
Десять років я не чула і не бачила свого батька, але й досі детально пам’ятаю як він виглядає, його голос, характер, манери. Пам’ятаю, хоча відала б все, щоб забути.
Мого батька точно не назвеш хорошою людиною чи тим більше прикладом для наслідування. Усе життя йому було чхати й на мене, і на мою матір. Я абсолютно переконана, що до свого автомобіля в нього виникало більше почуттів, ніж до нас. Згодом він і зовсім причастився до чарки. Років з семи на кожне своє день народження я загадувала лише одне бажання — щоб мама пішла від тата. Я мріяла, що ми почнемо жити самі, спокійно та щасливо. Адже з кожним днем батько став випивати все більше і більше. А потім і зовсім став підіймати на нас руку.
Моя мама намагалась мене захистити, то ж їй постійно сильно діставалось. Згодом мама таємно від тата встановила замок на мої двері, який зачинявся виключно зі середини. Щоразу, коли батько повертався додому, мама наказувала мені йти у свою кімнату та зачинитись. Мені було її дуже шкода і я не могла збагнути, чому вона просто не кине батька.
З часом я усвідомила, що мама терпіла все це лише заради мене. Хай там як, але більшою мірою ми жили на гроші, які приносив батько. Зарплати матері не вистачило б, навіть, на продукти. Одного дня, коли мені було вже п’ятнадцять, батько повернувся додому, мовчки зібрав усі свої речі та вийшов. Мама плакала до самого ранку, а я була на сьомому небі від щастя… Я була готова харчуватись одними недоїдками до кінця своїх днів, тільки, щоб нам більше ніколи не доводилось терпіти побої батька.
Перший час матері було дуже складно, а я з усіх сил намагалась її підтримати. Згодом матері вдалось влаштуватись на кращу роботу і жити стало легше. Я розуміла, що зараз мій головний обов’язок це старанно вчитись, щоб якомога швидше встати на ноги. Зараз я маю хорошу роботу та постійно допомагаю матері фінансово. Я зустрічаюсь з чудовим хлопцем і ми вже навіть плануємо весілля.
За десять років батько ні разу не зателефонував нам та не відправив жодної копійки. А тепер він заявився до матері, каже що все усвідомив і змінився та благає його пробачити.
І найгірше те, що мама, схоже, йому вірить! Ось тільки я знаю, що такі люди не змінюються. Стільки років матір захищала мене, а тепер прийшов час і мені подбати про неї. Я знайшла номер батька і заявила йому, щоб він і на метр не наближався до матері! Я ніколи більше не дам свою матір в обіду. Впевнена, що багато людей мене осудить, мовляв, батьків не обирають і потрібно пробачати, але мені байдуже. Я впевнена, що роблю усе правильно.
А чи змогли б ви пробачити таке?
