Як мені тепер сказати дочці, що Марко її рідний брат? От як?

З батьківських зборів я повернулася ледь жиBа, ледве диxaючи. Вся справа в однокласнику моєї дочки.

Почну з самого початку. Сімнадцять років тому мене покинув мій коханий. Я була в депресії, і щоб хоч якось з неї вийти – поїхала у сусідню область. Змінила абсолютно все. Друзів, роботу і оточення.

На роботі у мене зав’язалися стосунки із моїм директором. По просту кажучи, ми стали коханцями. Він був одруженим чоловіком. А я не хотіла жодних серйозних стосунків. Нам було добре. Я не вимагала, щоб він покинув дружину і отримувала багато чого.

Зокрема він придбав мені і авто, і квартиру. Виконував всі мої забаганки.

Одного дня я дізналася, що вагітна. Я просто порвала з ним всі стосунки і втекла до столиці. Мої батьки жили там і я подумала, що будуть допомагати мені із дитиною.

Квартиру і машину я продала і за ці гроші придбала окреме житло, недалеко від батьків.

У мене народилася дочка.

Стосунки з іншими чоловіками у мене так і не склалися. Ми жили з моєю Мартусею вдвох.

Все б нічого, якби у дев’ятому класі у їхній клас не прийшов новий учень. Марко одразу присів біля моєї Мартусі і у них зав’язалася дружба.

Він часто приходив до нас і, чесно кажучи, мені він дуже подобався. Та все змінили батьківські збори. Там я зустріла того свого колишнього директора – батька своєї дочки, про яку він так і не знав.

Він мене впізнав одразу, а от я вдала, що вперше його бачу. Марко був його сином. Вони нещодавно переїхали до столиці і оселилися у нашому районі.

Як мені тепер сказати дочці, що Марко її рідний брат? От як? У них ж така міцна дружба… Та й взагалі, мені здається, що вони закохані.
Моя дочка копія свого батька. Вони на одне лице. А от Марко – схожий на свою маму, тому я й нічого не запідозрила.

І дочці правду розповісти я не можу, і забирати її з школи не хочу. Не уявляю, як жити далі.

Тато Марка запросив мене на зустріч. Спочатку я не хотіла йти, але таки погодилася. Я вирішила, що попрошу його перевести сина до сусіднього ліцею. А раптом погодиться. Тим більше, що вони недавно сюди переїхали.

Як виявилося, його дружина довго мріяла про дитину, а вона у них не виходила. От вона і зрадила своєму чоловіку і завагітніла одразу ж. Звичайно вона в цьому боялася зізнатися. Та й чоловік любив сина, як рідного.

А два роки тому вона захворіла і перед смертю зізналася йому в цьому. Знали б ви як мені тоді стало легше на душі. Я навіть зізналася йому в тому, що Мартуся його дочка. І що я тоді втекла, щоб не руйнувати його життя і сім’ю.

Знаєте, мабуть ми з ним були призначені долею один одному. Я вперше про це задумалася лише зараз. І ні, я не можу сказати, що я його хоч колись любила. Але мене продовжує тягнути до нього.

Ми навіть почали зустрічатися. Діти не проти. Та й ми щасливі. Хоча нашу таємницю – доки домовилися не розповідати. Адже дивно буде дізнатися хто твій тато.

Ось такі круті повороти нам інколи готує доля.

Оцініть статтю
Джерело
Як мені тепер сказати дочці, що Марко її рідний брат? От як?