Я не міг згадати звідки в мене взялася червона куртка. Вона висить в шафі місяць. Напевно… А може більше чи менше… Не пам’ятаю. Мої провали в пам’яті лякали мене.
Ця куртка взялась ні звідки. Я думав, може вона в мене давно, але я рідко її носив. Здається, колись купляв щось червоне. Коли це було? Рік, два, три назад? Ми купили куртку на базарі. Чи ні? В мене ще є червоні штани. То що ж я купляв?
Моя зосередженість на цій куртці виправдана. Впродовж семи місяців з’являються нові речі. Я їх вперше бачу. Дівчина переконує в зворотньому. Вона запевняє — речі дістає з верхівок шафи, де вони довго лежать, тому я забуваю про них. Якщо чесно, я дійсно не уважний. Можу забути номер маршрутки, якою їжджу багато років.
Мене не хвилювали «нові» речі, до того, як з’явилась ця куртка. Я рідко ношу червоне. Розмір мій, але колір… Я довго ходив біля цієї куртки. Промучився декілька ночей. Питання: «Звідки взялася куртка?» — не покидало мене. Нарешті я отримав відповідь.
Зайшов друг. Він прийшов в жовто-фіолетовій куртці. Він завжди любив яскраві кольори. Друг зняв куртку і поліз шафу, щоб її повісити.
— О! Моя куртка! — Зрадів друг. — А я забув, що вона в тебе.
Я задумався над цим. Ніколи не бачив друга в цій куртці. Він приходив до мене давно і в іншій одежі — легшій. Можливо, друг заходив до моєї дівчини. Вирішив перевірити свою теорію.
Я показав другу декілька своїх «нових» речей. Він сплеснув у долоні від подиву:
— Ти мою шафу обікрав?
— Звідки вони в мене? — Спитав я.
— Я в тебе ночував два місяці назад. Пам’ятаєш? Ще сумку велику приніс. Видно, коли з’їжджав, забув дещо. — Сказав друг і щиро посміхнувся.
Я кивнув. Потрібно поговорити з дівчиною.
Спитав прямо:
— Ти мені зраджуєш?
Вона сказала «так». Речі не мої і з’являються неочікувано. Я дурний, бо не звернув на це увагу раніше. З іншого боку, вони підходили мені по стилю і розміру. З дівчиною розійшовся. Дякую тій куртці. Її яскравий червоний колір довго хвилював мої думки.
