Яна поверталася з пологового будинку і на кухні стояв другий холодильник.
Це мій і мамин, свої продукти туди не клади, оголосив її чоловік.
Яна плечем зачинила двері квартири, міцно притискаючи до грудей ковдру з маленьким Дениском. Жовтневий вітер все ж таки встиг підкрастися під її пальто, і тепер вона мріяла лише про тепло, спокій і тишу.
Пологовий будинок залишився позаду, а попереду її дім, квартира, успадкована від бабусі й переоформлена на неї ще до весілля. Кожен куточок тут був знайомий, кожна тріщина на стелі нагадувала про минуле. Саме тут вона мала б почуватися в безпеці.
Олег увійшов першим, зіпхнув черевики й кинув пальто на підлогу в передпокої. Яна переступила поріг і зупинилася. Щось було не так. Повітря проймав чужий запах не її парфуми, не її крем для рук. Чомусь пахло квітами, змішаними з чимось різким і незнайомим.
Іди вже, не стої, кинув Олег, навіть не озираючись.
Яна зняла взуття й повільно пройшла коридором. У вітальні панував напівтемрява, на дивані лежала незнайома подушка з рожевим вишиванням. На журнальному столику стояла ваза з штучними квітами точно її тут не було ще тиждень тому.
На кухні лунали звуки посуду. Біля плити стояла Лариса Вікторівна, її свекруха, у фартуху й з запалом щось помішувала в каструлі. Її волосся було акуратно укладене, на шиї намисто з перлин, на губах помада. Ніби готувалася до прийому гостей, а не чекала на невістку з пологового.
О, Яночко! Нарешті! скрикнула Лариса Вікторівна, навіть не відходячи від каструлі. Покажеш малого? Ну, несі швидше, дай подивитися!
Яна несвідомо зробила крок уперед але її погляд зачепився за щось біля протилежної стіни: щось велике й блискуче. Поруч із старим холодильником, який стояв тут роками, зявився другий новий, сріблястий, з заводськими наклейками й навіть ще в плівці на ручках.
Це звідки? зніяковіло спитала Яна, дивлячись на свекруху.
Та лише обернулася, витерла руки об фартух і посміхнулася, ніби тільки що зробила приємний сюрприз.
Купили! Олег з нами ходив, вибрали добрий, місткий. Тепер нарешті буде порядок на кухні. Треба ж правильно харчуватися, тим паче з маленькою дитиною. Ти ж розумієш, так?
З вами? перепитала Яна. З ким саме?
Ну зі мною, звісно! клацнула ложкою Лариса Вікторівна. Відтепер я тут житиму, допомагатиму. Я гадала, Олег уже сказав тобі.
Кров відлишила від обличчя Яни. Дениско заніпірив у неї на руках, а вона несвідомо ще міцніше притиснула хлопчика до себе.
Олегу? покликала Яна, повертаючись до дверей.
Чоловік якраз увійшов на кухню, несучи в руках два пакети з продуктами. Обличчя його було втомлене, погляд відсторонений.
Що таке?
Твоя мама каже, що тепер тут житиме?
Олег кивнув, ніби мова йшла про те, що в хлібниці закінчився хліб.
Ну так. Тобі ж потрібна допомога. Мама погодилася переїхати на деякий час, поки ти не окріпнеш.
На деякий час? Яна наморщила лоб. А холодильник при чому?
А, це. Олег поставив пакети на стіл і потер перенісся. Мама купила, щоб її їжа була окремо. Ти ж знаєш, у неї спеціальне харчування.
Спеціальне харчування, повільно повторила Яна. У моїй квартирі.
Яно, не починай знову. Я втомлений. Мама лише хоче допомогти, а ти вже створюєш напругу.
Лариса Вікторівна впевнено відкрила новий холодильник і почала розкладати продукти. Яна спостерігала за її рухами: йогурти, сир, якісь пляшки з написом, коробки з овочами.
Бачиш, закрила холодильник свекруха. Тепер у кожного своє. І ніхто нікому не заважає.
Яна хотіла щось сказати, але Дениско заплакав. Голосно, вимогливо. Його треба було годувати, перевязувати, вкладати спати. Голова гула від втоми, сили залишалися тільки на те, щоб доглядати дитину. Усі питання відійшли на другий план.
Іди, іди, годуй малого, махнула рукою Лариса. А я тут порядок наведу.
Яна повільно вийшла з кухні й увійшла до спальні. Там теж щось змінилося. На комоді лежали чужі речі крем для рук, флакон парфумів, щітка для волосся. На кріслі був кинутий купальний халат, який явно не належав їй.
Олегу, тихо покликала Яна, сідаючи на ліжко.
Чоловік зявився в дверях.
Що ще?
Чому речі твоєї мами в нашій спальні?
Вона спить у вітальні на дивані, але речі склала сюди, щоб не заважали у коридорі. Що тут такого?
Те, що це моя квартира.
Олег зітхнув, ніби Яна сварилася через якусь дрібницю.
Яно, годі вже. Мама прийшла допомогти, а ти чіпляєшся до кожної дрібниці. Тобі краще було б самостійно з ди
