Олесю, ну чого ти там замовзлася? промовив Мишко, коли вона нарешті вискочила з хати. Вчилися вони в одному класі. У школу спізнимося!
Гарячий чай мама налила, ледь не обпеклася, відповіла Олеся. Поки охолонув. Та не спізнимося, недалеко! сміялась дівчина.
Жили Мишко й Олеся сусідами, через тин. Батьки їхні добре ладнали, навіть інколи жартома казали, що дітей непогано б і одружити адже дружили вони з малку.
Мишко був єдиним сином у Наталі й Василя. Мати души в ньому не чавила: для неї він був найрозумніший, найвродливіший, найчемніший. І справді таким виріс. Олеся була тихою й скромною, але вже в старших класах уміла шити, вязати, готувати, поки мати на роботі. Багатому навчилася від неї.
Оце ж Олесю й треба нашому Мишкові за дружину брати, діловито казала Наталя чоловікові.
Ага, якщо повінчаються, то й тин знесемо одним двором житимемо! жартував Василь.
У селі всім здавалося, що так і буде: одружаться Мишко з Олесею, адже вони завжди разом. Мишкові Олеся подобалася, але не так, щоб з голови скинуло. Та дружили міцно. Олеся теж сподівалася, дивлячись на сусіда.
У десятому класі до них прийшла новенька Марʼяна. Мишко закохався з першого погляду. Темноволоса дівчина з ямочкою на підборідді і ті очі такі сумні
Марʼяна з матірʼю Ганною переїхали до села з міста. Сум у її очах поселився через загибель батька. Врятував сусідського хлопця на річці виштовхнув його, а сам вибратися не зміг. Потім сказали, що серце його підвело.
Після похорону батька, якого дуже любила, вона не могла дивитися на того хлопця. Не виходило це з голови.
Мамо, мені так бракує тата, що інколи й дихати важко І не можу дивитися на того навіть імені його не вимовляла.
Ганна вирішила податися з міста їй теж було важко, усе нагадувало про чоловіка. Здала квартиру, знайшла за оголошенням невеличкий будинок у селі, купила його й поїхала з донькою геть від усього, що нагадувало про трагедію.
Олеся підружилася з Марʼяною, а дізнавшись про її історію, щиро співчувала. Бачила, що Мишко закохався, але зла не тримала ні на нього, ні на неї.
Час ішов. Мишко тепер зустрічався з Марʼяною, але закоханість сина засмутила Наталю.
Мишку, негарно обманювати почуття й сподівання Олесі. Ви ж із дитинства разом, а тут якась заїжджа затуманила тобі голову. Олеся тобі гарною дружиною буде, а хто ця Марʼянка загадка. Мабуть, й ложки в руки не брала, а Олеся вже господарка готова.
Мамо, ти ж нічого про Марʼяну не знаєш! До того ж Олеся розуміє я їй нічого й не обіцяв. Це ти вирішила, що ми повинні одружитися.
Василь мовчав, але коли дружина наступала на сина, все ж заступався:
Наталко, ну чого ти до сина чіпляєшся? Хай сам вирішує, на кому йому женитися. Це його життя.
Сам?! Та що ж він сам вирішить? Зламає собі життя з цією заїжджою, а ти так і говориш, ніби твій син тобі чужий! Це все твоя мати тобі голову забиває!
Василь уже стомився від ворожнечі між матірʼю та Наталею. Як не прийняла свекруха невістку зразу, так і триває ніхто миритися не хоче. Навіть якось закинула, що онук на її сина не схожий. Тому він і не втручався, щоб знову крайнім не лишитися.
Після школи Мишко з Марʼяною вирішили одружитися. Батько радив не поспішати. Син сердився.
Тату, хоч ти залиш мене в спокої! Ми кохаємо одне одного, я все тисячу разів обдумав. Тільки з Марʼяною я буду щасливий.
Знав, що з матірʼю такі розмови заводити не варто і зробив по-своєму. Подали заяву, через місяць тихо розписалися й повернулися вже як чоловік і дружина, поставивши всіх перед фактом.
Наталя влаштувала скандал:
Не дозволю цій заїжджій переступити поріг мого дому! і ще багато чого наговорила.
Мишко зібрав речі й пішов жити до Ганни. Теща зятем поладили, поважали одне одного. З батьками він не спілкувався, навіть на проводи в армію не запросив.
Мишко, я приїду на присягу, обіцяла дружина. А він щасливо посміхався дуже кохав свою Марʼяну.
Вона слово виконала приїхала, адже служив недалеко, у сусідній області.
Мишку, я вагітна У нас буде дитина, прошепотіла тоді.
А він став ще щасливішим. Навіть написав батькам про радість але вони не відповіли. Дружина повідомила, що народився син. Марʼяні було боляче: свекруха її не визнає, з Ганною не спілкується. Невістка за десять кілометрів обходила її двір.
Час минав. Михайло повернувся з армії. Додому йшов через батьків адже Ганна жила в іншому кінці села. Скучив за ними, думав і вони так само.
Ой, синочку! ласкаво зустріла його мати.Михайло зрозумів, що щастя не в тому, щоб слухати чужих наказів, а в тому, щоб самому обирати свій шлях, і з того дня почав усіляко догоджати Марʼяні та синові, яких так безглуздо майже втратив.
