Якось мені зателефонувала моя далекая тітка Оксана і запросила на весілля своєї доньки моєї троюрідної племінниці, яку я востаннє бачив, коли їй було шість років. У її шість років.
Я не можу похвалитися надлишком рідних почуттів, але втекти не вдалося.
Ми й так раз у двадцять років зустрічаємось, тільки спробуй не приїхати, суворо сказала тітка.
І ось мені надсилають запрошення з голубами та трояндами від Світлани й Анатолія, і нагадують за два дні до події тож довелося йти.
Ну що ж, можна вважати, що субота пропала, але вибору не було.
Отже, я з букетом квітів, зіпсованим настроєм і бажанням швидко «зникнути по-англійськи», приїжджаю до ресторану, заходжу у банкетну залу, і мене саджають у компанію веселих хлопців друзів нареченого, які, вже випивши кілька чарок, починають захоплюватися: «Яка ж у нареченої класна тітка, ніяк не скажеш, що тітка, давайте знайомитися й гуляти по-справжньому!». Ну ми й святкуємо.
Наречену я, звісно, не впізнав стільки років минуло, а вона із смаглявої дівчинки стала пишною білявкою з поглядом королеви. Чесно сказати, раніше вона мені більше подобалася.
Взагалі, атмосфера панувала трохи гнітюча: багато сердитих тіток із суворими дядьками, наречений змучений, наречена в захваті від своєї краси й фігури, і якби не наша весела компанія, то це нагадувало б більше поминки, ніж весілля. Тітки дивилися з-під лоба.
Перший тост я пропустив, але от другий вже почався, і слово надали мені. Тамада, зясувавши, хто я, гучно оголосив:
Молодят привітає молода і красива тітка нареченої!
Я взяв слово:
Дорогі Світлана і Анатолій…
В залі й так було не надто шумно, але тут настала повна тиша. І саме в цю мить мене осяяло, що серед гостей я не бачу своєї тітки й навряд чи б не впізнав її, навіть якщо вона змінилася.
Наречену звати Людмила, прошипіла тітка навпроти в рожевій сукні. А наречений Олег.
Як Людмила? Який Олег?
О, прийшли на чуже весілля поїсти й випити задарма, додала тітка. Такі ж і на проводи в армію приходять, ледве вигнали, ні сорому, ні совісті!
Тут я зрозумів, що веселощі на цьому святі тільки починаються. Гості якось одразу напружились, заблищали очима й приготувалися до розвитку подій. Рукава ще не закочували, але справа йшла до цього.
Але ж у мене ось запрошення! вигукнув я, трясучи папером. Тут усе написано: Світлана й Анатолій, такий-то ресторан, банкетна зала така-то!
Врятував мене офіціант.
Вибачте, звертається він до мене, у нас ще одна банкетна зала, на другому поверсі, можливо, вам туди?
Аякже, туди їй. Пообідати на дурняк захотіла, знову тітка в рожевому. Спершу тут відмітилась, далі піде туди і так усюди, як таких тільки витримує земля? Авантюристка!
А нахабство друге щастя! додала ще одна тітка, вже з кислотно-зеленою хусткою.
Варто зазначити, що виглядаю я цілком пристойно, не схожий ні на баригу, ні на шельму. Хоч, мабуть, їм видніше. Компанія друзів нареченого стала на мій захист, за що отримала від тітки у бузковому:
Дивіться, уже й чоловікам голову закрутила!
Дама в рожевому ще підлила масла у вогонь:
Так нашої бухгалтерки чоловіка відвела тільки відвернися, а вона вже скрізь встигла!
Я бодай раз у житті не повів у когось чоловіка, але тут вперше відчув себе пройдисвітом. Навіть став приглядатися: може, справді щось пропустив серед чоловіків ну якщо вже відповідати, то по всій суворості.
На щастя, добрий офіціант збігав у інший зал і привів справжню тітку Оксану, яка швидко зорієнтувалася і поклялася на всі боки, що знає мене давно. Правда, підморгувала як мені, так і теткам навпроти, мовляв, з головою у мене з дитинства не все добре.
Мене швидко перевели в потрібну залу, де насправді були смаглява красуня Світлана й, здається, той самий Анатолій, а я довго не міг відчепитися від наливок та горілки, що там наливали.
Добре хоч, встиг втримати подарунок!
А проводжали мене додому все ті ж веселі хлопці з першої зали.
Усе це вчить мене, що в Україні треба тричі перевіряти адресу весілля тут свої закони гостинності, а одна помилка може зробити з тебе ледь не шулера. Але якби не цей казус, не було б чого згадувати зимовими вечорами.
Якось зателефонувала мені далека тітонька й запросила на весілля своєї доньки — моєї далекої племінн…
