Я виріс у бiдniй сім’ї. Дуже часто приймали допомогу від сусідів. Весь під’їзд зносив нам їжу та старі речі. Мама виховувала нас сама. Батько п0мep, а вона залишилась сама з трьома дітьми. Вже в дитинстві вирішив завжди допомагати іншим. Якби не добрі люди поруч, навряд чи ми б прожили.
Як тільки почав заробляти, одразу взявся шукати благодійні організації в нашому місті. Спочатку зносив речі, продукти та гроші працівникам, а потім став знайомитися з сім’ями напряму. Зазвичай, люди реагують позитивно на допомогу, але була в моєму житті ситуація, яка глибоко мене образила.
Мені подзвонила Людмила, жінка-волонтер. Прохала купити їжі для багатодітної сім’ї та предмети гігієни. В однокімнатній квартирі жили батько та шестеро дітей. Мати їх покинула та пішла до іншого чоловіка. Про дітей не згадує.
Я записав адресу проживання сім’ї та побіг за покупками. В магазині побутової хімії натрапив на знижки. Купити порошки та інші миючі можна в два рази дешевше. Ці засоби входили до середнього сегменту якості, але ж прати будуть і можна закупитись на півроку. Придбав зубні щітки, пасту, мило, рушники, шампуні і все інше по списку. Далі заїхав на базар. Взяв три мішки картоплі та по мішку цибулі, буряку та моркви. Вже в супермаркеті докупив крупи, цукор та сіль. Зі всім цим добром виїхав до сім’ї.
По дорозі заїхав до друга. Треба ж, шоб хтось допоміг це все занести. Сім’я жила на четвертому поверсі. Ми почали заносити мішки з картоплею та іншими овочами.
На порозі нас зустрів чоловік середнього віку в спортивному костюмі. Виглядав він неохайно. Його обличчя мало багровий віддінок, що свідчить про «любов до пляшки». Він привітно привітався, показав куди поставити мішки, але сам не запропонував допомогти. Десь за хвилин двадцять п’ять або ж тридцять, ми з другом перенесли до квартири всі покупки. Діти ходили навколо пакетів з продуктами. Найстарша керувала молодшими та розповідала куди і що складати.
Поки малеча була зайнята, батько відвів нас в сторону. Він пошепки запитав:
– Хлопці, а ви часом цигарок не привезли?
Я здивувався. Хіба ж це річ першої необхідності?
– Це все дуже добре, – чоловік тицьнув пальцем в сторону пакетів, – але може ви ще зганяєте за пляшечкою та цигарками? Я буду дуже вдячний!
Бридко було таке чути. Я не сварився з цим чоловіком. Пообіцяв привезти та поїхав додому. Їхали мовчки. Друг теж не міг відійти від такого прохання.
– Якщо він хоче випити та п0kуpити, нехай йде на роботу. – Почав говорити Павло. – Сумніваюсь, що інші волонтери спонсорують його aлк0г0лiзм.
На цьому історія не завершилась. Ввечері мені подзвонила Людмила. Її сумний голос насторожив мене. Жінці подзвонив той самий чоловік. Він кpичaB. Казав, йому привезли зіпсовану їжу, його діти п0труїлиcя і це все через мене. Він п0гр0жував пожалітися кому треба та влаштувати нам пр0блем. Такого повороту подій не очікував. Хоча чого чекати від aлk0г0лiкa?
Витратив немало сил та часу, щоб заспокоїти Людмилу. Запевнив у якості привезеного, а потім розповів про прохання чоловіка. Не міг же я купити йому випити. Жінка все зрозуміла. Її також образив вчинок горе-батька.
Відмовлятися допомагати іншим, не хочу. Одна невдача не повинна відвертати від добрих справ. Тепер, перед тим, як комусь допомогти, особисто знайомлюся з людьми. Дивлюся, як вони ставляться до допомоги, уточнюю у волонтерів про шкідливі звички, запрошую на особисту зустріч і тільки тоді берусь допомагати.
