Вперше за десять років Оксана їхала знайомою з дитинства вуличкою, яка вела до її рідної хати. Навіть за кермом своєї дорогої іномарки дівчина не почувалася впевнено, повертаючись додому, а в голові роїлися неприємні спогади про молоді роки. Минули роки відтоді, як вона дала собі слово ніколи більше не повертатися сюди, але щось таки досі вело її до села, в якому виросла.
Виховувала Оксану тільки матір, тато помер, коли дівчині не було і трьох років, тому його вона бачила лише на фотографіях. Жили небагато, матір працювала ветеринаром, тому часу на город майже не лишалося, а заробляла небагато.
— Нічого, доню, — часто повторювала вона, — хай дає Бог здоров’я і щастя в житті, а все інше додасться.
Дівчина зростала справжньою красунею, завидна наречена — тільки от без приданого. Якось на танцях познайомилася з хлопчиною із сусіднього селища. Це було перше доньчине кохання, тому матір хвилювалася — хлопець заможний, родина у нього непроста, а як пограється і лишить? Оксана заспокоювала маму і переконувала, що Андрій не такий, він щирий і гроші — зовсім не головне для нього. Через пів року прогулянок, хлопець прийшов свататися, але мати його як побачила бідну хатину майбутньої невістки — аж зблідла. Ані слова не сказала, але тривогу у серці дівчини посіяла.
У першу суботу жовтня, на яку було призначене весілля, Оксана від ранку не могла знайти собі місця, хоч і сама не розуміла, чому. Дружки заплітали наречену, припасовували сукню, а нареченого все не було. Хресний тато поїхав з’ясувати, що трапилося, але дівчина вже зрозуміла, що весілля не відбудеться.
— Хоч що мені тут кажіть, а синові своєму тою бідністю псувати життя я не дозволю! — відповіла Андрієва мати хресному.
Проплакала Оксана аж до наступного ранку, швидко згасло кохання хлопця, як побачили його батьки, яку пару собі обрала їх дитина.
На ранок дівчина зібрала стареньку валізу і першим автобусом поїхала до міста. Працювала там спочатку офіціанткою, потім помічницею на кухні, а як трапилася можливість виїхати на заробітки закордон, довго не вагалася. Вже в дорозі на чужину повідомили родичі з села про смерть її мами, але назад повернути вже не могла.
Так минали роки, Оксана багато працювала, спочатку за копійки, а потім за кращу оплату, щось та й вдалося відкласти на майбутнє. Але перше кохання лишило глибокі рани на серці — сім’ї у дівчини досі не було, і образа на Андрія і його батьків не відпускала.
Сусіди не одразу розуміли, що за пані до них завітала. Миле дівчатко, яке колись всі кликали Ксюнею, перетворилося на дорослу, граційну жінку, гарно одягнену, але з такою ж щирою посмішкою, як в дитинстві. Тільки очі залишалися сумними, навіть коли посміхалася.
Якось по дорозі до місцевого магазину, Оксана упізнала матір свого першого кохання у старій жінці, що йшла назустріч. На диво, жінка теж упізнала її і не могла стримати сліз:
— Ксюню… Це ти. Пробач мені, дитино, зламала я вам життя, обом покалічила. Все хотіла кращої партії для єдиного сина, а він же після тебе нікого так і не покохав, тільки в пляшці щастя шукав. Моя це провина, я знаю, мені з цим тепер і жити.
Оксані шкода було матір Андрія, вона змарніла і виглядала втомленою. Аж тепер образа відпустила дівчину, вона бачила, що люди, які в молодості розбили їй серце, розплатилися за це власним щастям.
