**Щоденниковий запис**
«Ну добре, ось мій номер. Влаштовуйтесь, а я біжу завтра вночі літак, лечу у відпустку», на ходу казала Оксана Миколаївна, господиня квартири, яку щойно здала Соломії. «Якщо щось телефонуйте. Бувайте».
«Добре, бувайте», відповіла трохи збентежено Соломія, досі тримаючи в руці договір та довіреність на взаємодію з ЖЕКом про всяк випадок.
«Жвава та дотепна господиня. Мабуть, такі всі й повинні бути», подумала вона.
Квартира їй сподобалася новобудова, а з вікна просто чудовий краєвид: ліс недалеко та річечка, яка навіть взимку не замерзає. Чому ніхто не знав. Сусіди жартували, що в ній тече «незамерзайка».
Минуло півтора тижня. Соломія поверталася з роботи вже у темряві на дворі зима. Сусідка навпроти, Марія Іванівна наймиліша й добра жінка похилого віку, завітала до неї на третій день.
«Добрий вечір», спокійно промовила вона. «Марія Іванівна, сусідка навпроти. Давайте знайомитися, раз оселилися тут. Сусідів треба знати в обличчя й дружити з ними», ніби пояснювала Соломії, ніби собі.
«Заходьте, Маріє Іванівно! Мене звати Соломія, дуже рада вашому візиту. І справді живу, а нікого не знаю», привітно відповіла дівчина. «Давайте чаю? Хоча особливих ласощів у мене нема ось шоколадка».
«Дякую, Соломійко, але я запросила тебе до себе. У мене яблучний пиріг ще теплий. Ходімо. І, вибач, буду звати тебе на ‘ти’. По-перше, ти молода, по-друге ми сусідки, а по-третє я вчителька на пенсії, тому з учнями завжди на ‘ти'», посміхнулася вона тепло.
«Мабуть, чудовою вчителькою була», блиснуло в голові у Соломії.
«Ой, дякую, Маріє Іванівно! Отаке несподіване щастя на свіжий пиріг потрапити», засміялась вона.
Засиділася Соломія у сусідки, але не шкодувала розмова вийшла цікавою. Марія Іванівна розповідала історії зі школи, про своїх учнів, зізналася, що сумує на пенсії, але що зробиш вік бере своє.
Соломії було двадцять вісім, заміжньою вона не була. Три місяці тому розійшлася з хлопцем занадто мякотілим та безпорадним. Навіть чашку за собою не помив, не кажучи вже про чоловічу роботу: щось полагодити чи лампочку вкрутити. Посварилися на побутовій ґрунтовці, проживши разом рік.
Повернувшись від сусідки пізно, Соломія відразу ж лігла спати. На роботі чекав звіт завтра, мабуть, затримається.
«Слава Богу, звіт закінчила», думала вона наступного вечора. «Скоро новорічні свята відпочину, на гірські лижі зїжджу. Треба буде тільки Олену вмовити вона в цих справах лінива».
По вечерявши, вона сіла на диван, уткнувшись у телефон. Скільки просиділа не помітила, але спрагнула і пішла на кухню. Наливаючи воду, раптом здригнулася від незвичного шуму. Обернувшись, побачила, як з крана бє вода з шаленою силою, розбризкуючись по всій кухні.
«Ой, лише б не затопити сусідів!»
Згадала, що господиня показувала, де перекрити воду. Побігла у ванну, але кран не піддався мабуть, давно ним не користували. Вода ллється, кинула шмаття на підлогу але це не рятує.
«Хто там знизу живе? Затоплю ж їх!»
Ще раз з усієї сили натиснула кран піддався трохи
