Щоденник, 28 травня
Сьогоднішній день розірвав мій світ на шматочки. Я Дарина Остапенко, спадкоємиця великого бізнесу, завжди вірила в чоловіка, підтримувала його, купувала йому дорогі костюми від українських дизайнерів, подарувала йому новенький Lexus, фінансувала його «проекти» й вкладала душу у наш шлюб. Але все було ілюзією.
Ранок почався як завжди: я поправила Івану краватку, поцілувала його під мяким світлом у нашому маєтку на Печерську, з впевненістю у майбутньому. Він заявив, що їде до Львова на важливу зустріч, яка мала довести моєму татові, що Іван здатний досягти успіху самостійно, без моїх грошей. Я без вагань йому повірила.
Після обіду я згадала свою подругу ще зі студентських часів, Марію Ковальчук. Вчора вона написала мені, що лежить у приватній клініці в Житомирі з тяжким отруєнням. Я завжди співчувала Марії й дозволяла їй жити без оплати у моїй квартирі, розуміючи її складну ситуацію.
«Бідна Марія», тихо промовила я, збираючи кошик фруктів та улюблений борщ. Водій захворів, тому я сіла за кермо свого червоного Mercedes і вирушила до Житомира.
Прибувши о пятій до елітної клініки, мене насторожив її номер палати VIP, хоча Марія не працює й навряд чи має такі гроші. Але я стер підозру можливо, вона заощадила, а якщо ні, я завжди готова допомогти.
Коридори пахнули чистотою та антисептиком, мармур під ногами відбивав мої кроки серце не боялося, воно хотіло здивувати Марію. Ліфт доставив мене на третій поверх, і ось я біля кімнати 305, подарунковий кошик у руках, але двері прочинені.
Я підняла руку хотіла постукати, але заснула, коли почула веселий сміх і голос, який колись був мені найдорожчим:
Відкрий рот, кохана, зараз прилетить літачок…
Моє серце здригнулося. Іван мав бути у Львові, але його голос тут, біля Марії.
Я нахилилася до щілини. Марія виглядала здоровою, розкішною у атласній піжамі, жодних слідів хвороби. Іван сидів поруч, ніжно годував її яблуком так, ніби вона єдина.
Вся моя довіра розвалилася в одну мить. Але це ще не все…
Марія, погладжуючи живіт, тихо жалілася:
Як довго ще я буду ховатися? Я вже вагітна, нашій дитині потрібна увага…
Іван взяв її руки, пристрасно поцілував і всміхнувся:
Потерпи трохи. Якщо я зараз подам на розлучення, все втрачено на Дарина все оформлено. Вся машина, проекти, квартира її кошти. Але я вже потроху перекидаю гроші з її бізнесу в свій рахунок: витрати, фіктивні проекти Ще трохи і ми купимо собі житло, відкриємо бізнес, а Дарину я вижену. Вона довірлива ідеальний банк для мене.
Марія засміялася:
А квартира в Житомирі у безпеці? Дарина не забере її?
Дарина наївна, думає, що там ніхто не живе. Вона навіть не здогадується, що «бідна подруга» моя королева.
Я стискала кошик так, що пластик врізався у пальці. У мене було бажання увірватися, зруйнувати цю сцену, але згадався старий український вираз: «Чіпляйся не до гілок, а до кореня».
Схаменувшись, я витягла смартфон, увімкнула відеозапис і безшумно зняла все через щілину дверей: обійми, розмови, зізнання у фінансових шахрайствах. Все у HD, чітко й невблаганно.
Потім, не сказавши ні слова, я покинула коридор, ковтаючи сльози. У порожній залі для очікування переглянула відео. Сльози впали, але я швидко їх стерла: плач не для зрадників.
Увійшла у свій банківський додаток усі рахунки під моїм контролем, бо я справжній власник. Баланс Івана: 1 350 000 гривень, що мали піти на проект. Останні транзакції магазини, ювелірні, клініка для вагітних у Житомирі.
Смійтесь, поки можете, прошепотіла я.
Я не хотіла скандалу там, у палаті. Я прагнула справжньої відплати.
Зателефонувала Максиму моєму головному айтішнику й керівнику безпеки:
Максю, заморозь рахунки Івана, заблокуйте картки, повідомте юристів, завтра виселяйте Марію з квартири.
Максим промовив тільки: «Виконую, Дарина».
Включила авто і побачила себе у дзеркалі: жінка, що плакала у коридорі, залишилась у минулому. Залишилась лише Дарина директор компанії, яка знає ціну милосердя.
Після дзвінка на WhatsApp прийшло повідомлення від Івана:
Кохана, я у Львові. Втомився, йду спати. Люблю тебе.
Я усміхнулася руком, холодно й твердо.
Набрала у відповідь:
Добраніч, Іван. Мрій солодко, завтра чекай новин. Я також тебе «люблю».
Відправила.
Світ потемнів, але мій погляд став яснішим, ніж будь-коли.
Гра почалася.
