— Оленко, ти собі не уявляєш! Ми тут із Матвієм вирішили наступного року знову поїхати до Одеси! вітчим аж світився від захвату. Каже, йому знову потрібен той готель із видом на море. Ну куди мені подітися від рідного сина?
Якось ненароком він уточнив, що саме рідного.
Я рада за вас, відповіла вона, згадуючи, як добре було до появи цього Матвія на горизонті. Рідний син А ти ж завжди казав, що ми родина. Що різниці, рідна я чи ні, немає.
Казав. Що вона йому донька, і це не має значення, біологічна чи ні.
Знову ти за своє Оленко! Ти моя донька, не інакше! Я ж тебе люблю, як рідну. Але ж Матвій…
Він навіть не зрозумів, що сам підтвердив її слова.
Матвій син. А я, мабуть, просто знайома.
Олено, ти що? Я ж кажу, ти як рідна!
Як рідна… А ти мене хоч раз возив на море? За пятнадцять років, поки ти мій батько?
Не возив. Артем часто повторював, що між нею й Матвієм нема жодної різниці, але Олена, чуючи, скільки він робить для сина, розуміла різниця колосальна.
Не виходило, Олено. Ти ж знаєш, колись із грошима було скрутно. Два тижні в пятизірковому готелі на березі моря це витратне діло…
Розумію, кивнула Олена. Витрати. Надто дороге задоволення возити мене туди. А от Матвієві, про якого ти дізнався лише пів року тому, ти вже плануєш квартиру в кредит купувати, «щоби було куди дружину привести». Це, мабуть, дрібниця, бо ж син?
Я ж не беру ніяку квартиру. Хто тобі сказав?
Люди добрі.
Передай цим добрим людям, щоб не розносили плітки.
Олена наче трохи ожила.
Правда, не береш?
Та ні. О, до речі! Вгадай, куди ми із ним ідемо на вихідних? і сам відповів. Картинг! Він колись навіть у змаганнях в університеті брав участь, а я так, компанію скласти.
Картинг, повторила Олена. Звучить цікаво.
І ще б!
Можна з вами? спитала вона раптово, раніше, ніж встигла поміркувати.
Артем, який не збирався її брати, почав мимрити:
Е-е… Олено Тобі там буде нудно. Щиро. Це така… чоловіча розвага. Ми там із Матвієм побалакаємо, як батько із сином.
Як боляче…
Тобто тобі там цікаво, а мені ні?
Не зовсім Артем засовався, Просто ми з ним все життя не бачилися, хочемо надолужити. Плануємо піти удвох. Ти ж розумієш?
Розумієш. Це їхнє розумієш було вже просто знущанням. Розумій рідне важливіше за прийомне. Розумій твоє місце тепер десь за парканом.
Матвій справді був гарний. Виростав без батька, бо мати не захотіла розповідати Артему про дитину, але, не зважаючи ні на що, досяг усього сам. Розумний, вродливий, добрий.
Тату, я сьогодні у притулку допомагав. Лагодив вольєри для собак.
Тату, ти знаєш, у мене червоний диплом?
Тату, дивись, я відремонтував твій телефон.
Він був не просто сином. Він був ідеальним сином.
Того ж вечора, коли Артем, посидівши у Олени, пішов додому, вона гортала старі фото Артем із її мамою (мама померла пять років тому, залишивши Олену з Артемом удвох). А ось вони на дачі А ось вона закінчила школу
Більше вже не буде, як колись.
***
Оленко, ти не спиш? У мене питання. Термінове, вітчим прийшов до неї о восьмій ранку.
Що це за така терміновість?
Олена поправила обідком чуб та увімкнула кавоварку.
Про квартиру для Матвія.
То це правда? видихнула вона.
Пробач, але так правда.
А мені брехав.
Не хотів засмучувати. Але мені треба порадитись! Мені здається, не можна зволікати. Він же одружуватися буде, невдовзі. Поки молодий, треба якийсь куток йому купити. Ти ж знаєш, як у мене було
Бери іпотеку, крізь зуби сказала Олена, якій аж ніяк не хотілось це обговорювати. Добре влаштувався цей Матвій!
Так, так, я знаю. Але ти ж знаєш, яка в мене історія кредитна А Матвію треба допомогти! Він заслужив, щоб йому батько, якого все життя не мав, квартиру купив.
До чого ти ведеш?
Допоможеш мені? Якщо попрошу?
Дивлячись, у чому справа.
Ось що: у мене є два мільйони гривень. На перший внесок вистачить. Але банк мені кредит не дасть. А тобі дасть. Ти чиста. Оформимо на тебе, візьмемо іпотеку. Я платитиму звісно!
Ілюзія немає різниці між вами остаточно зникла. Є різниця. Не Матвія ж підставляти.
Тобто, Матвію квартира, мені кредит? Так виходить?
Артем похитав головою і образився так щиро, наче це Олена йому запропонувала.
Що ти таке кажеш! Платитиму я… Просто треба, щоб на когось оформили. Ти подумай…
Знаєш, Артеме, я не про іпотеку думаю. Я думаю про те, що ти мене вже не вважаєш донькою. У тебе тепер є син. Якого ти знаєш пів року, а мене пятнадцять років. Але головне що він рідний.
Неправда! вибухнув Артем. Я вас однаково люблю!
Ні. Не однаково.
Олено, це нечесно! Він же рідний…
Завіса. Вона більше не його донька. Вона прийомна, зручна допоки не зявився справжній.
Зрозуміло, Олена намагалася бути ввічливою, Не можу, Артеме. Мені й самій колись треба буде житло купувати. Іпотеку двічі не дадуть.
Артем наче щойно згадав, що й вона без власної квартири.
Ну так, і тобі ж треба буде… він поправив годинник, Але ж ти ж зараз не купуєш, ще можеш допомогти. Двієчка є. Там небагато бракує. То лиш на пару років
Ні. Я нічого на себе оформлювати не стану.
Вона навіть не сподівалась, що Артем її зрозуміє.
Добре, сказав він. Якщо ти не можеш допомогти як донька… ну, то якось сам розберуся.
Чи вважав він її колись донькою вже не мало значення. Тепер вона бачила Артема лише на фото.
Якось увечері, гортаючи стрічку, вона побачила ось це.
Світлина з аеропорту: Артем і Матвій. Обидва у світлих куртках. Артем тримає руку на плечі Матвія, а підпис унизу Летимо з татом у Дубай. Родина це головне.
Родина.
Олена відклала телефон.
Вона раптом згадала дитинство, ще до того, як мама вийшла заміж за Артема. Їй було пять. Жили дуже скромно, і зламалася улюблена лялька від бабусі. Вона плакала, а рідний батько сказав: Олено, що ти рюмсаєш через ту дрібницю? Не заважай!
Його ніколи не можна було чіпати. Йому цікавіша була пляшка. Можна сказати, батька у Олени й не було. А вона думала Артем його замінив…
Згодом Артем ще раз спробував її вмовити.
Олено, я думав, треба щось робити з твоєю недовірою…
Якою недовірою, Артеме? Я ж сказала ні.
Ти просто не розумієш. Матвій… він же не знав мене. Батька не мав. Треба це якось компенсувати. Він дорослий, йому житло потрібне. А тобі нічого не треба лише формально побути. Я ручаюсь, жодної копійки не витратиш.
Хто б мої діри залатав
І він раптом розсердився.
Олено, досить! Я не хочу скандалів. Я тебе люблю, правда! Але зрозумій… Матвій це моя справжня сімя. Будуть у тебе діти зрозумієш. Так, я вас по-різному люблю, але ти мені теж потрібна.
Потрібна як ресурс.
Олено, схаменись! Перебільшуєш.
Ти перемкнувся на нього за пів року, Артеме, сказала Олена. Я не прошу вибирати. Та вибір очевидний. Ти правий Матвій тобі рідний. А я… ніколи не була.
Минуло пів року. Артем не дзвонив. Жодного разу.
Одного вечора, гортаючи ту ж стрічку, Олена побачила нову світлину.
Артем і Матвій на фоні Карпат. На Артемі модний лижний костюм. Підпис: Вчу тата кататись на сноуборді! Пізно починати, але з сином під силу усе!
Олена довго дивилась на екран.
Вона потягнулася до робочого столу, щоб доробити звіт, коли на телефон прийшло повідомлення. Незнайомий номер.
Вітаю, Олено. Це Матвій. Тато дав твій номер, сам подзвонити не наважується. Просив передати: знайшов спосіб з квартирою, без тебе, і хвилюється за тебе. Ще він просить приїхати до нас на травневі. Сам не знає чому, але дуже просить.
Вона написала відповідь, стираючи і переписуючи рядок за разом.
Привіт, Матвію. Передай Артему, що я дуже рада, що в нього все добре. І я теж думаю про нього. Але їхати не буду. У мене свої плани на травневі. Їду на море.
Вона не стала уточнювати, що квитки купила сама й поїде не до Одеси, а до Бердянська. І не з татом, а з подругою.
Олена натиснула відправити.
І подумала, що може бути щасливою і без нього.