Подружжя жило дуже скромно, грошей у них не було на різні витребеньки, але Оксана з чоловіком завжди допомагали людям. Дітей вони дуже хотіли, але виявилось через декілька років нeвдaлиx спроб, що в Оксани не може бути дітей. Tяжk0 вони це переживали, але змирились та жили одне для одного. Думала сім’я й про всиновлення, але прекрасно розуміли, що через їхні умови проживання та нeвиc0кий заробіток у їхню сторону навіть ніхто не подивиться з опікунських організацій. Доля підготувала для них несподіванку про яку можна було тільки мріяти.
Олег з Оксаною жили у невеличкому селищі, але віддалено від решти мешканців. У них було своє невеличке господарство, двоє собак та декілька котів. Вони вже були старшого віку, ровесники — їм виповнилось 43 роки. Деякі односельці розпускали різні плітки про них та називали відлюдниками.
Чоловік працював у сусідньому селі в приватного підприємця, який жив у справжньому маєтку. Він був відповідальний за полив дерев, вигул тварин та за порядком у дворі. Заступав на зміну щотижня. Оксана працювала вдома. Вона вирощувала овочі, фрукти, зелень та продавала у районному центрі, а зимою в’язала різні речі й також продавала. Ось так подружжя заробляло гроші на прожиття.
Одного літнього дня коли в Олега закінчувалась зміна, він пішов зробити огляд всієї території та перед самим центральним заїздом на подвір’я він побачив маленький кошик. Коли підійшов ближче, то був ошелешений — там було немовлятко, яке солодко спало. Спочатку він не знав, що робити, розгубився, але за декілька хвилин зрозумів, що не можна дитятко тут залишати. Взяв на руки кошик та заніс у кімнату де він ночував, коли заступав на роботу. Він почав обдивлятися кошик, а коли підійняв покривало, то звідти випала невеличка записка : «Попіклуйтесь про мого сина. У мене немає можливості дати йому все необхідне у житті, тому візьміть його та виховайте як власного сина». Олег відразу побіг до господарів дому.
Вони були заможними людьми, але думали тільки про себе та свій комфорт. Власних дітей не мали, бо на їхню думку — це суцільні клопоти, трата нервів й здоров’я. Олег біг до них, але розумів, що від них нічого доброго не отримає це немовля.
— Андрій Іванович, вибачте, що відриваю вас, але сталася дуже незвичайна ситуація. Ходіть швидше за мною! — повідомив я власника будинку.
— Олег, ти не бачиш, що я зайнятий? Це не може ще почекати? Не бачиш, що я обідаю з дружиною!
— Я перепрошую, але думаю, що потрібно терміново щось вирішувати! Під вашими воротами я знайшов невеличкий кошик у якій було немовля!
У мого роботодавця спочатку був ступор від почутого, а потім він різко зі своєю молоденькою дружиною зірвались та побігли за мною.
Як тільки побачили немовля, то відразу наказали мені викликати поліцію, бо ніякого відношення з цією дитиною мати не хочуть. Вони розвернулись та пішли завершити перерваний обід.
Олег був не здивований почутим. Він вже декілька років у них працює й добре знає, що це за люди, тому набрався сміливості й ще раз пішов до них, але тепер вже з проханням.
— Вибачте, що знову відриваю вас, але чи можна мені це немовля забрати до своєї домівки? Шкода, що такий малюк не зможе відчути батьківської любові. А ми з дружиною подбаємо про хлопчика.
— Та роби з тим бaйcmpюk0м, що хочеш! Мені все одно! Головне, щоб його не було у моєму домі! Зрозумів? — відповів злісно Андрій Іванович.
Коли збирався Олег їхати додому, то попросив знайомого, щоб той підвіз його машиною додому, бо з немовлям в автобусі тяжко буде їхати, ще й у таку жару.
Оксана не повірила власним очам коли побачила на порозі чоловіка з дитятком на руках. Вона плакала, сміялась, обіймала Олега, цілувала дитинку та не вірила, що їм доля подарувала таке щастя.
Олега роботодавець допоміг йому оформити всі документи на дитину, щоб ніхто з односельців не розпускав пліток. Вони навіть намагались знайти рідну матір, але нічого не вийшло. Чоловік зробив власноруч дитяче ліжечко для синочка, почав на дворі робити гойдалку та пісочницю, щоб як підросте мав де гратись. Подружжя було щасливе та не могло натішитись своєму щастю. Хлопчика назвали Івасиком та любили його всім своїм серцем.
Пройшло вже більш як чотири роки й вони були дружньою сім’єю в якій панувало щастя та любов. Подружжя пишалось своїм сином та його ще малесенькими успіхами.
