Я вірила цій людині, тому була сліпа до всіх дивних речей й не помітила, як він ударив мене у спину…
— Я хочу у рідне село на Новий рік, скучив за всім, ти ж не проти? – чомусь це питання ніяк мене не насторожило. Я знала, як чоловік любив своє дитинство і все, що з ним пов’язано, тому відпустила його, хоча й таке свято також не хотілось святкувати самій.
Повернувся він перед Різдвом, але був сам не свій. Постійно похмурий, задуманий, я то намагалась його постійно розвеселити, але він літав десь у своїх думках. А на перший день Різдва повідомив мені, що після свят подасть на розлучення. Від цієї звістки, я просто оніміла й не могла навіть запитати просте «чому», але мені й не довелось, бо чоловік сам все захотів розповісти.
Того дня, коли він повідомив мені, що хоче у село поїхати, він отримав листа від свого шкільного кохання. Вона там писала, що хотіла б згадати старі часи й запросила його погостювати на новорічні свята, а він і погодився. Там у них почалися романтичні стосунки й він раптом усвідомив, що я – погана дружина, господарка й взагалі «ніхто» у порівнянні з нею. Не знаю, чи до цього давно йшло, чи це вона йому так голову задурманила, але факт про те, що з нею відчував себе щасливим та коханим, а зі мною – ні, залишався фактом.
Чоловік навіть не хотів чути якісь мої слова про наш шлюб і все те, що ми пройшли разом. Він сказав, що завтра подає на розлучення, бо тільки з нею може відчути себе щасливим.
Він переїхав до неї, а через місяць мене запросили на суд. Почали читати лист, який написав чоловік про те, яка я жахлива людина й дружина. Я подала апеляцію й розповіла суду справжню причину нашого розлучення. Тепер залишилося чекати їхнього вироку.
Останні дні мене дуже мучить серце та мій психологічний стан. Я постійно думаю про нього. Усе ж було добре, ми були щасливі (хоча може тільки я так думала?).Як він зміг так швидко знайти нове кохання й говорити про мене таку гидоту?
Невже йому ні про що не говорять наші 30 років, які ми пробули у шлюбі? Чи наші діти? Невже все те добре, що ми робили один для одного так швидко позбулось? Вся та віра, любов, підтримка?
Я не можу терпіти ці думки, але постійно до них повертаюсь. Не можу я зрозуміти, як місяць тому була щасливою дружиною, а зараз нікому не потрібна й скоро буду розведена?
