Як я зустріла нeaдekвamнy «яжмаму» на дитячому майданчику

Приблизно тиждень тому зі мною трапилась дуже шокуюча історія, від якої я досі не відійшла та перебуваю, м’яко кажучи, в легкому шоці. А діло ось в чому…

Моєму сину Яну три рочки. Ми з ним вирішили піти в парк, бо синочок захотів погратися в пісочниці, а ми якраз купили новий набір лопаток, відерець та формочок, тому чому б і ні? В парку, в якому ми завжди гуляли пісочниця була велика, хороша та якісна. І це дуже важливо, щоб діти могли спокійно гратись, а не тулитись один до одного як кілька в маслі.

І ось Ян спокійно та із задоволенням грався в пісочниці. Але через пів години спокою прийшла мама з хлопчиком років чотирьох п’яти. Хлопчик спершу катався на гойдалці, з’їжджав з гірки, а згодом підійшов до пісочниці. І саме з цього моменту почались «веселі події». Вона одразу гукнула до свого сина:

-Сонечко, візьми в хлопчика лопатку!

Я не зрозуміла, чому не попроси, а візьми, але не стала роздувати з цього скандал.

-Ян, любий, дай, будь ласка, хлопчику лопатку. – попросила в сина я.

Ян взяв лопатку, яка була в наборі та лежала поруч з ним та протягнув хлопчику, який обережно взяв її. Але тут мамаша вскочила з лавочки, буквально підлетіла до дітей, вирвала лопатку з рук свого сина, зі всієї сили кинула в пісок та вирвала лопатку з рук мого сина і передала своєму.

-Стоп! Ви що таке витворяєте?! Як ви смієте забирати лопатку в мого сина, так ще й так жорстко?! – почала обурюватись я.

-А що це ваш син моєму синочку гіршу лопатку дає?! – почала кричати жінка.

-Та що ви кажете? А чи не занадто нахабно ви себе поводите? Це взагалі-то лопатки мого сина і він сам вирішить якою лопаткою поділиться і чи поділиться взагалі. – трохи зірвавшись, але все таки заспокоївшись сказала я.

-І чому це вони ваші?! Де написано?! Покажіть!!! – вже мало не верещала вона.

-Ми їх нещодавно придбали та принесли сьогодні в пісочницю.

-Ну то й що? – гордовито глянувши на мене сказала вона.

Слава богу вона заспокоїлась, але сиділа тихо вона від сили хвилин двадцять. Потім вона встала, запалила цигарку та почала смалити підійшовши до дітей. Діти ж, що само собою розуміється, почали кашляти від диму, який вона не соромлячись видихала прямо на них. Тобто їй не шкода навіть своєї дитини. Тут не витримала я і почала суперечку:

-Жіночко, відійдіть від дітей та паліть деінде! Ви не бачите, що їм погано від цього диму? І взагалі це шкідливо для їх здоров’я!

-Нічого з ними не станеться! Зі мною ж все нормально, то й з ними буде. І взагалі-то – де хочу там стою та курю! Вам не подобається – то валіть звідси! – заверещала вона наче різана свиня(перепрошую на слові, але по іншому її голос описати не можу).

Я зрозуміла, що вона явно не в собі і вирішила, що найкращим рішенням буде просто піти звідси. Ми почали збирати іграшки в сумочку від набору та я попросила в сина цієї ду… кхм, не дуже розумної людини віддати лопатку. Він чемненько віддав мені лопатку та подякував, що ми дали йому нею погратись. Мене це вкрай здивувало, бо як він такий вихований росте, якщо в нього ТАКА мам? Можливо батько там кращий.

Але лише він віддав мені іграшку, як прилетіла ця фурія та вирвала в мене лопатку мого ж сина. Я вирішила не розбиратись та залишити лопатку їй, тільки б ми вже пішли додому. Як тільки ми встали та розвернулись до нових знайомих спинами, щось дуже сильно вдарило мене в спину. Виявилось та мамаша з’їхала з котушок. Ну яка адекватна людина буде кидатись лопаткою в іншу людину, так ще й з такою силою, без причини та враховуючи те, що лопатку вона, можна сказати, вкрала?

-Ви що творите?! Взагалі клепку втратили, чи як?! Я зараз викличу поліцію!

-Йой, які ми важні! Ну давай! Викликай! Що вони мені зроблять?!

-Ну як мінімум затримають за хуліганство!

Ці слова вивели її ще більше з себе і вона перейшла в наступ. Вона. Почала. Кидатись. ПІСКОМ. І цілилась та чітко попадала мені в очі. Я, чемно, не знала що робити. Я просто стала перед сином, щоб ця неадекватна не почала атакувати його. І тут почувся чоловічий крик:

-Аліна! Ти що витворяєш?! Ану негайно заспокойся!!!

До нас підбіг чоловік та почав заспокоювати жінку. Йому довелось трішки скрутити її, бо вона вже замахувалась кулаками, що на мене, що на свого чоловіка.

-Вибачте будь ласка! Вона дуже нервова після народження сина. Хоча й пройшло вже майже п’ять років, але ніяк не заспокоїться. – зітхнув дуже сумним голосом чоловік.

-Знаєте, не ображайтесь, але це не нормально, тому зверніться до лікаря, можливо у вашої дружини після-пологова депресія або конкретні проблеми з нервами. Самі бачите, що вона творить.

-Я розумію, напевно все таки так і зроблю.

А ця Аліна ніяк не заспокоювалась та кричала всякі образи та нецензурні слова в сторону мене та мого сина. А її син стояв та зі сльозами на очах дивився відвернувся та дивився в землю закриваючи при цьому вушка.

-Гляньте на свого сина та пожалійте його, дитина не заслуговує бачити свою маму в такому стані. Мені дуже шкода його та вас.

Чоловік лише розчаровано глянув на дружину, яка продовжувала кричати та лаятись, а потім з тугою та жалем глянув на сина. Мені здається він зрозумів всю трагічність ситуації. Надіюсь в хлопчика зараз все добре.

Оцініть статтю
Джерело
Як я зустріла нeaдekвamнy «яжмаму» на дитячому майданчику