14 квітня
Я ніяк не можу заспокоїтися після чергової «сімейної вистави»… Сиджу в кімнаті, тримаю на руках маленьку Соломійку, а в голові крутяться одні й ті ж думки. За вікном Київ весняний, але чомусь здається, що навколо суцільна зима.
Де мій обід, Світлано? Кажу ще раз: де їсти?!
Я навіть не обернулася навідь. Сиджу на краю дивана, колихаю дитя, а з-під ковдри чути нервові схлипування.
Тихіше, Назаре, шепочу йому. Вона щойно заснула Я ледь встигла з поліклініки лікарі, потім аптека
Мені байдуже, де ти ходила! суворо кричить чоловік, навіть не знімаючи пальта. Я працюю, вас обох утримую, а приходжу додому немає ні борщу, ні чого людського на столі. Люди втомлюються, а ти одне й те ж сумне лице й постійний вереск.
Чим ти весь день займалася?
Лікувала нашу доньку, підняла на нього очі, втомлені, в неї знову сип на щічках.
Лікарі тільки руками розводять сама шукаю мазі й поради.
Ти жодного разу навіть не спитав, як вона себе почуває.
Та що питати? Кричить отже, жива. Мама ти, от і розбирайся. Моя справа щоб в хаті був комфорт. Я навіщо одружувався? Пельмені з пачки їсти та ночами носити ту дитину?
Одружився, бо тобі було так зручно, різко відповіла я. І я вийшла заміж бо всі навколо твердили: пора, пора.
Ось тобі і «пора»
Назар сердито підходить до коляски, яка стоїть у кутку, зі злості штовхає її ногою. Коляска вдаряється в шафу.
Соломійка в моїх руках зойкає, перелякано плаче.
Заспокой її! голос Назар підвищується. Бо я вже не витримаю.
Рівно рік тому в мене життя було інше. Я, Світлана Лісова, студентка з університету, дівчина, на яку оберталися. Жива, стильна, з власними планами на всі вихідні.
Назар здавався ідеальним: врівноважений, начебто з амбіціями. То сварилися, то мирилися і ці сцени всім до вподоби.
Коли він подав мені обручку, сумнівалася, але батьки тисли:
Донечко, час уже! лагідно розкладає сирники по тарілці мама. Тобі двадцять сім. Назар хлопець порядний, квартира скоро буде своя. А про дітей подумала?
Мамо, робота мені до вподоби, щойно новий проєкт ухопила.
Робота пил, буркотить тато, не відриваючись від газети. Жінка без родини, як дерево без коріння. Засохнеш
Вмовили мене тоді, я й піддалася, згадуючи потім про свою слабкість під кожну безсонну ніч.
Весілля гучне, квартира у кредит, а вагітність звалилися несподівано.
Усе відбулося так стрімко, що зрозуміти, хто я дружина чи вже «кубло для нащадка» не могла.
Дуже чекала сина: мріяла про спільні фотки на «Олімпійському», уявляла, що він спокійний, як я. А на УЗД: «Дівчинка». Щось усередині обірвалося.
Роди жах: ускладнення, крапельниці, довгі коридори пахнуть хлором та самотністю.
Коли нарешті виписали, відчувала себе розбитою чашкою, склеєною абияк.
Дивилася на дитя й не відчувала нічого, окрім дратування.
Чому вона все реве? питала у мами, яка приїхала допомагати.
Коліки, доню, терпи. І ти й ми терпіли, всі терпіли. Вчися вже.
Вона навіть груди не бере, усе болить!
Щось не так робиш. Ти тепер мама. Забудь «хочу», думай «треба».
А Назар за цей час відсторонився. Тиждень-два приділяв увагу, потім забувшись навіть не ліз Йому не подобався запах дитини, не подобалося, що я вся в «мамських» справах, він хотів колишню «особисту Світланку».
***
Мама дзвонила, Назар стоїть на кухні, спостерігає, як я помішую бульйон однією рукою, а другою тримаю закапризовану Соломійку. Каже, що Оксана знову вся в сльозах.
Сестра Назара, Оксанка, на три роки старша, уже пять років заміжня, але дітей нема.
Кожного разу, як вона бачить мій пост чи чує про племінницю, починає влаштовувати істерику.
І що? Мені вибачатися, що я народила? втомилась від цих сцен.
Мама каже, ти хизуєшся материнством, їй неприємно. І взагалі вона думає, що ти погана господиня. Пил на плінтусах, Світлано!
Твоя мама не була в нас вже два тижні. Звідки їй знати про плінтуси?
Відчуває! дрібно бє по столу долонею Назар. І вона права. Подивися на себе! Халат старий, лице ніби з села.
Якщо б ти хоч раз допоміг, бодай раз встав би вночі
Я ж працюю! кричить він. Моя задача гроші приносити. Твоя дім і дитина.
До речі, в суботу їдемо до твоїх на дачу. Вони дзвонили свіже повітря дитині треба. Мої теж будуть.
Я не хочу. Там холодно, води теплої нема, знову твоя мама буде щось шепотіти з моєю за спиною.
Байдуже. Батьки сказали значить треба. Збери речі о 8-ій ранку, і без капризів.
***
На дачі стало незрівнянно гірше. Мої батьки Анна Семенівна й тато Іван Кузьмич раз по раз забирають дитину на руки: бабуся й дідусь, дихає їм в спину роллю опікунів.
Світлана, ти неправильно її тримаєш! кричить мама. Голову підніми! Боже, це ж не сповивання, а збиткування! Дай я сама.
Відчепіться всі, гидливо огризаюсь, йду вранці в інший край саду.
Назар на дачі суцільне ігнорування: сидить із тестем, обговорює щось недолуге, підливши масла, коли свекруха починає чіплятися.
Ой, Свєточко, а чого це в неї знову висип? Погано за нею дивишся. Напевно, сама щось не те їси. Якби в Оксанки була дитина усе блищало б чистотою, вона така акуратна
Так нехай народжує, різко відказую.
Антоніна Михайлівна свекруха робить вигляд жертви.
Назарчику, ти чув? Вона знущається над нещастям твоєї сестри!
Він підходить, хапає мене за лікоть боляче.
Вибачся. Швидко!
Відпусти! Боляче!
Вибачся, ти обнагліла?
Батьки поряд, та замість того, щоб заступитися, тато суворо кидає:
Світлана, не груби матері чоловіка. Назар має рацію, поважай людей.
Ось тут я зрозуміла я сама. Проти мене всі.
Чоловік бачить у тобі спілку для побуту, батьків цікавить лише статус, а свекруха методично вбиває мою родину з заздрощів.
***
Криза почалася через тиждень після повернення додому.
Соломійка мучилася животиком, я не спала вже другий день.
Як тільки дитина заснула, я бухнулася на підлогу на кухні, сперлася спиною об шафу й заплющила очі.
Двері, як буревій, Назар повернувся з роботи, настрій жахливий.
Чого в коридорі пакети із сміттям? без привітання.
Я мовчу. Вже сил нема навіть відкрити рот.
Я з ким розмовляю? він іде на кухню, спеціально зачепивши мене ногою. Вставай і винеси. Швидко!
Сам винеси Я більше не можу. Спина розривається, хочу просто годину поспаних очей Будь ласка
От ти не можеш? хапає мене за комір халата, грубо підтягує: тканина затріщала.
Подивіться на неї! Інші по пятеро народжують, ще й у полі працюють, а вона розпадалася.
В кімнаті прокинулась донька й знову плаче. Назар гарчить і біжить до дитячого ліжечка.
Знову! Знову ця вереск! він хапає ліжечко, трясе його. Замовкни вже!
Дитя захлинається криком.
Я вбігаю в кімнату, відштовхую чоловіка.
Не чіпай її! Відійди!
Вона своєю появою мені все життя зіпсувала! Назар замахується, бє мене долонею по щоці.
Я вдаряюся потилицею об шафу, світ темніє перед очима. Але ще страшніше те, що він не зупиняється підходить до ліжечка, злісно щипає Соломійку за маленьку ніжку.
Дитя зашкалює вереском, якого я не чула досі.
І тут у мені щось клацнуло. Ні жалю до себе, ні втоми, ні байдужості не залишилось. Лише лють.
Я хапаю важку фігуру-дзвоника якийсь черговий мотлох від свекрухи й крокую до нього.
Ще раз, шиплю, заносячи руку, ще раз ти торкнешся до неї просилую твою дурну голову.
Забирайся!
Назар ошелешений.
Ти на кого руку піднімаєш, Світлано? Це моя квартира!
Купили у шлюбі, слово за словом. Іпотеку платили й мої декретні, і твої премії, а останній транш погасили батьки половина моя.
Але зараз мені все одно. Забирайся, поки поліцію не викликала й не зафіксувала побої.
У мене на обличчі слід від твоєї руки, Назаре, а на дитині залишаться синці.
Судити, може, й не посадять, але життя я тобі зіпсую, адвокати люблять довгі справи.
Я виходжу із спальні й викликаю поліцію.
***
Все затягнулося надовго. Назар тягнув у справу свою матір із сестрою, вони дзвонили й писали мені гидоти й погрози, але я не піддалася просто блокувала всі номери.
Батьки теж спробували «мирити», на поріг не пустила.
Або підтримуєте мене, або забуваєте адресу.
Ваш зять підняв руку на вашу новонароджену онуку. Якщо для вас це нормально далі нема про що говорити.
Обидва мовчали від побаченого: синці на дитячій ніжці, сльози доньки.
Визнали тут не виправиш жорстокість нічим.
Я не просто подала на розлучення пішла до нього на роботу. Спокійна, з документами й відео з няні-камери Назар сам купував перед народженням дитини.
Начальник служби безпеки, знайомий мого тата, побачив відео все, навіть той момент жаху в дитячій.
Назара попросили звільнитися «за власним бажанням». Для їхньої структури репутація усе: скандал нікому не потрібен.
Свекруха, дізнавшись про звільнення, лягла із кризою тиску, а Оксана, щоб я не виклала відео в мережу (де в нас багато спільних знайомих), різко втихомирилась.
***
Зараз я мешкаю спокійно. Так, іноді не вистачає грошей, зате скаржитись нема на що.
Від своєї частини в квартирі Назар відмовився на користь аліментів мене це влаштувало.
Родина колишнього чоловіка про дитину більше й не згадує, а батько доньку не навідує.
А іншим жінкам Назар тепер каже, що ніколи не був одружений…