Ця історія ніби наснилась мені у перші дні родинного життя я й мій чоловік тільки-но побралися, і весь світ був схожий на розмазані акварелі у червневу ніч. Дивні речі почали відбуватись одразу, але я не надто на них зважала. Моєму чоловікові, Остапу, я й досі довіряю, для мене він як сонячний промінь за сірою хмарою, а ось дивинка виявилася в його матері моїй свекрусі.
На весіллі у Києві вона була схожа на сиву статую хмурилася так, ніби святкуємо не свято, а якийсь забутий покій. Жили ми тоді разом, бо не мали власної квартири, тож заселення до її дому на Оболоні стало першим етапом нашої казкової пригоди.
Коли переступили поріг, вона зустріла мене з якоюсь дивною щирістю, що мала привид тепла, мовби справді тішиться за нашу долю. Я думала, що її понурість на весіллі від застуди чи головного болю, та її усмішка ховала під собою тінь злості, пасивної та колючої, що сипалась у словах, як мак із шухляди. Ще й підсміювалась собі з-під тишка, як хотіла підколоти мене.
Часто прокидалася серед ночі й перемивала тарілки, які я мила ввечері. Одного разу підхопилась я і питаю: Що робите, Ольго Андріївно? Вона злісно скривилася, зробила святобливе обличчя і сказала: Тарілки ж брудні, Ярославо! І тут у голові у мене закрутилось: чи не назавжди ця її доброта претензія?
Довго я тлумачила її зауваги як материнську науку, ділилася навіть своїми клопотами у шлюбі. Аж поки давній друг, Богдан, котрий працював водієм у її офісі на Хрещатику, не переказав мені, що новини про наше сімейне життя ширяться між колежанками. Казали, що мій Остап жалюгідний грошовий невдаха, а я підступна зрадниця, яка лягає спати з мріями про її квартиру.
Відтоді я знала свекруха моя таємний ворог.
Свекруха мала сильну любов до порядку, її квартира блищала, як стерильна операційна в старій лікарні Жовтневого району. Вона вимагала цього досконалого порядку й від нас, але наше старання завжди було наче горох об стіну. Кожна порошинка чи волосина у ванній могли викликати її істерику, а брудний посуд загрожував сердечним нападом.
Якось вона вирушила у службове відрядження до Львова на два тижні. Залишила нам суворий наказ: Усе має бути чисте як перед Великоднем! Ми ж із Остапом задумали зробити перерву в цьому натягу на ідеал, прибравши ґрунтовно лише до її повернення. Але свекруха, немов відчувала наш задум, збрехала про дату повернення хотіла застати нас зненацька, ще й із подругою-бухгалтеркою і сусідкою-лікаркою, щоб їм показати справжнє моє хазяйство.
Та мій друг Богдан дізнався про її план і переказав мені. Я ледь стримала гнів, але зібрала всю свою наречену міць: з Остапом ми вимили кожну шпаринку, наче в хаті готувались зустрічати самого київського мера. Ретельно чи не до дзеркального блиску.
В день викриття свекруха ввела свою компанію, мов караван з базару, а сама з посмішкою хитрою, як у кота перед стрибком. Та вони зайшли й заумилися. Квартира була стерильна й доглянута, немов у рекламі побілки. Її подруги вирячили очі й перешіптувалися одна з одною, а я вийшла із коридору, ледь помітно витираючи чоло і прибираючи пилосос: А звідки тут такий килим чистий, Ольго Андріївно?
Вона аж заклякла, як заморожене сало в морозилці. Почала нишпорити по кутках, шукати докази сраму, а я собі подумки шепочу: Не знайдеш, не знайдеш!
З того часу свекруха втратила свою славу у робочому колективі, а сторожкі розповіді про мене ніхто вже не слухав. Мій престиж серед знайомих піднявся, а її зівяв неславно. Я наче завдала їй удару по марнославству, і хоча промайнуло сімнадцять років, чую, що вона ще й досі згадує про той день, як про найхимерніший сон свого життя.
