«Як вона могла?! Не спитала! Навіть не порадилась! Як таке в голову могло прийти: прийти в чужу квартиру й поводитись як у себе вдома! Жодної поваги! Господи, за що мені це все? Все життя клопочуся з нею, оце й подяка! Та вона навіть за людину мене не має! Ніна витирає сльози, бачте, моє життя їй не подобається! Своє б краще подивилась! Сидить собі у своїй однокімнатній квартирі й думає, що впіймала щастя за хвіст. Ні чоловіка, ні хорошої роботи: ремонтує щось дистанційно. На що вона живе? А ще мене вчить, як правильно жити! Я вже давно про все те забула, до чого вона тільки думає дійти!»
Остання думка підняла Ніну з крісла. Жінка йде на кухню, ставить чайник, підходить до вікна.
Дивлячись на вогняну панораму святкового вечірнього Києва, вона знову розплакалась:
«У всіх люди як люди: готуються до Нового року, а в мене ніякого свята… Одна, як билина»
Чайник засвистів. Ніна, поринувши у спогади, навіть не помітила
Їй було двадцять, коли мама в 45 народила ще одну донечку.
Це сильно здивувало дівчину: навіщо мамі таке навантаження?
Я не хочу, щоб ти залишилась зовсім сама, пояснювала мама, це велике щастя, коли є сестра. Ти ще зрозумієш. Згодом.
Я й зараз розумію, байдуже сказала Ніна тоді, тільки знай: я не збираюся за нею доглядати. У мене своє життя.
Вже нема в тебе свого життя, посміхнулась мама.
Слова ті стали пророчими. Малій ледь три виповнилося, як мами не стало… Батько помер ще раніше.
Уся відповідальність за сестру лягла на Ніну: вона фактично стала Оксанці мамою. І ще років до десяти Оксана кликала її «мамкою».
Заміж Ніна так і не вийшла, не через сестру: просто не трапився їй той, єдиний. Та й не мала вона на це часу: дім, робота, сестра, дім, робота, сестра
Після смерті батьків, Ніна подорослішала миттєво все своє життя присвятила Оксані: виховала, вивчила.
Зараз Оксана вже доросла, живе окремо. Збирається заміж.
Часто буває у Ніни: сестри дуже близькі, хоча суттєво різні за віком, характерами та поглядами на життя.
Ніна, наприклад, надміру ощадлива. Її квартира перетворилась на склад старих, давно непотрібних речей. Якщо гарно пошукати, можна знайти халатик, що носила років десять тому, або квитанції за комуналку ще з 2000-го.
На кухні у Ніни повно тріснутих горняток, оббитих емальованих каструль, пательні без ручки. Вона давно ними не користується, але й не викидає шкода, раптом знадобиться.
Ремонту в своїй квартирі Ніна не робила вже років з десять, навіть косметичного. Причина не в грошах шпалери ж ще цілі.
Звичка економити на собі заради сестри залишила по собі слід.
Оксана зовсім інша: легка на підйом, весела. У неї вдома все необхідне й жодних завалів. Є навіть власне правило: «Якщо річ не знадобилась за рік треба від неї позбавлятись!»
Тому у квартирі Оксани світло й просторо, дихати легко.
Скільки разів вона пропонувала Ніні:
Давай зробимо тобі ремонт. Одразу й речі переберемо, а то й для тебе місця скоро не стане.
Нічого не буду викидати і міняти не хочу, щоразу відповідала Ніна, і ремонту мені не треба.
Як це не треба? Поглянь на свій коридор! Цим шпалерам вже, мабуть, років сто. Заходиш, як у підвал! А всі ці непотрібні речі стільки енергії забирають, ти навіть не уявляєш. Так недовго й захворіти, вмовляла Оксана.
Та Ніна лише махала рукою.
Тоді Оксана вирішила зробити сестрі ремонт сама! Щоб побачила й відчула різницю між «до» і «після».
В якості подарунка вибрала коридор: там було мало меблів, речей зовсім трохи.
За тиждень до Нового року, коли Ніна пішла на чергування (працює позмінно), Оксана з нареченим прийшли до її квартири (у сестер були ключі одна від одної) й поклеїли нові шпалери. Тепер замість темних текстур салатові із золотистим орнаментом.
Потім усе поскладали на місця розбирати речі сестри Оксана не наважилась і пішли.
Нічого не підозрюючи, Ніна повернулась додому І тут же вискочила надвір. Подумала, що двері переплутала.
Зиркнула на номер квартири.
Все правильно…
Зайшла знову.
І все зрозуміла.
Оксанка!
Як вона посміла?!
Ніна набрала номер сестри, влаштувала їй добрячу прочухана і кинула слухавку.
За пів години Оксана сама прийшла.
Хто тебе просив?! сердито зустріла сестру Ніна.
Ніночко, я ж просто хотіла зробити сюрприз. Поглянь, як гарно вийшло: чисто, світло, просторо, виправдовується Оксана.
Не смій хазяйнувати у моєму домі! Ніна не могла заспокоїтись.
Образливі слова градом летіли на Оксану.
Нарешті, молодша не витримала:
Досить. Живи у своїй занедбаній норі як хочеш. Мене більше тут не буде!
Очі коле, так? Біжиш із правдою?
Мені тебе шкода, тихо відповіла Оксана й вийшла
Не дзвонить вже тиждень. Так довго ніколи не сварились. А тут ще Новий рік попереду. Невже зустрінуть його по окремо?
Ніна зайшла в коридор, сіла на стільчик.
«Та й справді простіше стало, подумала, уявляючи, як Оксана з Сашком шпалери клеїли. Як старалися: жодної складки, і очікували її здивованих очей. І що я була така розлючена? Адже гарно. Світліше. Та й на душі тепліше. Може, сестра й права?»
Раптом задзвонив телефон
Ніночко, чує схлипування Оксани, пробач мені. Я не хотіла образити. Навпаки порадувати хотіла
Та що ти, моя дівчинко, я вже давно не злюсь, і сама Ніна не стримує сліз, і пробачати нема за що: ти права, і шпалери чудові. А після свят почнемо розбирати мої завали. Якщо ти не проти, звісно.
Звісно не проти! Допоможу з радістю! А сьогодні? Я не уявляю, як зустрічати Новий рік без тебе
Я теж…
Тоді збирайся, вже радісно швидко говорить Оксана, у нас все готово: і жива ялинка, і гірлянди, і свічки як ти любиш. І не хвилюйся: майже все вже приготувала. Бо я була впевнена, що ми помиримось і зустрінем рік разом. Збирайся, не поспішай. Сашко за тобою заїде.
Ніна знову підходить до вікна. Тепер вона дивиться на різдвяний Київ зовсім іншими очима.
Дивиться й думає: «Дякую тобі, мамо За сестру»Внизу вже почувся сигнал автомобіля. Ніна машинально підійшла до дзеркала, поправила зачіску, замінила сльози усмішкою. Потім вийшла з квартири, ще раз озирнулась на новий салатовий коридор і несподівано відчула легкість не лише у помешканні, а й у серці.
На сходах її вже чекав Сашко з букетом білих хризантем, Оксаниних улюблених. Відчинив двері авто, уважно взяв сумку:
Готові святкувати нове, щасливе життя, пані Ніно? жартома вклонився.
Напевно, сьогодні вперше, щиро усміхнулась вона, я відчуваю, що справді готова.
Через мить на порозі Оксанчиної оселі її зустріли обійми, ялинковий аромат і щасливий сміх. Ніна розгублено озирнулася, і побачила: довгі тіні образ лишилися позаду, а попереду їхнє маленьке родинне щастя просте, світле і таке потрібне. В цю новорічну ніч Ніна нарешті зрозуміла: те, чого їй бракувало всі ці роки, живе не у старих речах, а в обіймах тих, хто поруч.
Десь далеко за вікнами лунали салюти, дзвонили дзвони Нового року, а в цій квартирі народжалось нове тепло тепло, яке повертає справжнє свято навіть у найзвичніший вечір.
