Олю, чуєш… А давай спробуємо жити у відкритому шлюбі? невпевнено запропонував Сергій.
Що? Олена не відразу зрозуміла. Ти це зараз серйозно?
А що тут такого? Це ж нормально, чоловік удавано спокійно знизав плечима. У Європі люди так живуть, це дуже поширено. Вони вважають, що це тільки розпалює стосунки. Ти ж казала: «Трохи солодкого на дієті не нашкодить, головне не перестаратись». Ось і тут так само трішки різноманіття не завадить.
Олена повільно кліпнула, намагаючись осмислити почуте. Порівнювати коханку з цукеркою це було або дуже тупо, або дуже зухвало.
Сергію… почала вона. Якщо хочеш піти скажи прямо. Я відпущу, але не втягай мене у цей бруд.
Олю, ну навіщо ти відразу в штики! Я ж тебе кохаю. Просто… вогню вже нема. Хотілося б трохи іскри, бо ми спимо вже спина до спини й говоримо тільки про комуналку та покупки. Все якось сіро, нам обом потрібне струс. Я ж тебе не обмежую поспілкуєшся з кимось, розвієшся. Воно тільки на користь.
Олена прищурилась. Вона раптом виразно побачила: чоловік їй бреше. Ті бігаючі очі, нервове постукування по столу… Так, йому вже вчора була потрібна ця сама «свобода».
Сергію, скажи чесно: вже маєш когось? І тепер хочеш, щоб не було докорів сумління?
Та що ти починаєш! Сергій змахнув рукою. Став би я про це питати, якби щось було? Я вже й шкодую, що заводив цю тему. Ти у нас жінка з минулого століття. Забудь…
Після цього чоловік підвівся з виглядом справжнього мученика й пішов до іншої кімнати. А Олена залишилась наодинці з думками.
Двадцять пять років. Віддала йому найкращі роки, терпіла труднощі, безгрошівя, затримки після роботи, які зараз бачились зовсім інакше… А тепер, коли він ситий, влаштований, він кличе її стати співучасницею руйнування їхньої сімї! Розвіятись… Слово зручне.
Ту ніч вони спали у різних кімнатах. Хоча спали гучно сказано. Олена крутилась, дивилась крізь вікно і думала: як вони так докотились? Колись Сергій дарував їй величезні оберемки бузку, працював на двох аби гарно відгуляти весілля, радів народженню доньки… А тепер… Краще б уже просто пішов.
Де була та межа? Коли вона перестала робити макіяж удома для нього? Чи коли він уперше забув про річницю, посилаючись на аврал на роботі? Який сенс думати про те, чого вже не змінити?
Було бажання просто подати на розлучення й забути все. А з іншого боку хіба так просто викинути половину життя?
Між ними, можливо, й не було пристрасті, зате була звичка, спільне майно, відлагоджене життя. Сергій здавався міцною опорою. Дочка давно окремо, попереду старість, але вони вдвох не раз підтримували один одного. Якось Сергій навіть взяв кредит, щоб допомогти її матері. Не кожен на таке піде.
У душі Олени вирувала буря. Образа, страх, злість. «Може, він думає, що я вже нікому не потрібна? Просто буду варити борщі, вязати шкарпетки онукам і слухняно чекати, доки він, нагулявшись, повернеться додому?»
Ні, так не буде.
Добре, заявила вона вранці. Хай буде по-твоєму.
Що?
Я згодна на «відкриті стосунки».
Сергій ледве не поперхнувся чаєм. Очікував скандалу, а вона спокійно погодилась.
Ну… От і добре. Може ще й сподобається… Я, до речі, сьогодні затримаюсь.
Знову боляче стиснуло серце. Ось так швидко
Вечір був сірим і порожнім. Олена почувалася непотрібною. Як річ, котру викинули ніби стару мобілку.
Вона підійшла до дзеркала. Справді, зморшки під очима, вже не така ідеальна шкіра. Але фігура підтягнута, волосся густе. Може, вона ще гарна? Може, це Сергій змінився?
Чоловікам вона все ж подобалась. Наприклад, Андрій керівник сусіднього відділу, перевели місяць тому. Симпатичний, з сивиною на скронях, лукавий погляд, хриплуватий голос. Одразу звернув увагу компліменти, відчиняє двері, приносить каву. Запрошував на обід, а тиждень тому запропонував вечерю в ресторані.
Андрію Петровичу, я на дієті. Називається «заміжня», віджартувалася тоді Олена.
Оленко, штамп у паспорті не тавро, посміхнувся він. Але не наполягатиму.
Сергій хотів вільних стосунків? Хоче, щоб вона розвіялась? Добре.
Доброго вечора, Андрію. Ваше запрошення ще дійсне? Схоже, маю вільний час і настрій «порушити дієту», написала вона в месенджері.
Це навіть не була помста. Просто Олені хотілось відчути себе жінкою не мамою, не дружиною, а собою.
Вечір минув на одному подиху. Андрій ідеальний кавалер: підтримав руку, вчасно поповнював бокал, уважно слухав, дивився, наче вона єдина у всьому ресторані.
Соромно було, але у душі прокидалась радість. Нарешті, відчула себе особливою: не біля плити чи купи мужових шкарпеток.
Поїдеш до мене? Андрій підморгнув. Заїдемо по вино, подивимось фільм… Продовжимо вечір.
Олена кивнула. В душі лунало: «Зупинись!». Але перед очима стояло обличчя Сергія…
І вже коли вони були удвох у Андрія, телефон затрясся. Чоловік. Відхилила знову дзвонить.
Алло, намагалася не здати виду.
Де ти є?! одразу гримнув Сергій. Десята вечора, вдома порожньо, холодильник пустий, тебе нема! Ти що, геть берега поплутала?
Олена остовпіла. Андрій почув сварку ввічливо вийшов з кімнати. Романтика завяла.
Взагалі-то я на побаченні, Сергію.
Якому ще побаченні?!
Поясню, як дитині: ти ж сам казав «розвійся, пообщайся з кимось». Ось і роблю, як радив. Що, не підходить?
Пауза, тільки його хрипке дихання. Потім впала лавина слів.
Ти… Ти справді пішла до когось? Та я жартував! Я тебе перевірити хотів! А ти тільки й чекала нагоди, так? Образилась для годиться і одразу ж…
Олена збилася з думок.
А ти де був весь вечір?
На роботі, відмахнувся Сергій. Все, збирай речі або я йду. Розвід! Не хочу нічого знати.
Він кинув слухавку. Олена розгублено вдивлялась у стіну. Відчула себе приниженою.
Все гаразд? тихо спитав Андрій.
Та, дрібниці… спробувала всміхнутись, не вийшло.
Олено, гадаю, краще вирішувати свої справи. Може, тобі зараз не до романтики.
Казка закінчилась: карета обернулась на гарбуз, галицький кавалер на байдужого чиновника. Його теж можна було зрозуміти: чекав приємного вечора, а отримав чужу драму.
Мабуть, треба було відразу подати на розлучення. Але як завжди, розумієш це запізно.
Ту ніч Олена ночувала не вдома, а у готелі. Повертається до розлюченого чоловіка не хотілося, а ще більше усвідомити, що «як раніше» вже не буде ніколи.
Минуло три роки…
Життя само відсікло зайве, як різцем по сирому каменю.
Сергій підозріло швидко знайшов собі супутницю. Ще до офіційного розлучення. Вона втекла рівно тоді, коли вони з Оленою продали спільну трикімнатну у Львові. Дамочка прихопила його частку гривневого розрахунку.
З Андрієм нічого не склалось. Далі зустрічались на роботі, але тільки чемно кивали. Олена зрозуміла: чоловіки, готові на роль коханця, тікають одразу, якщо мова заходить про підтримку і відповідальність.
Однак і Олена не шукала нікого нового. Коли залишилась сама у своїй новій квартирі, зясувалося: у неї зявилась маса часу і енергії. Раніше усе це поглинав побут і догода Сергію. Тепер все для себе.
Вранці ходила у басейн спина перестала боліти. Курси англійської освіжили мозок. Підстриглася коротко, оновила шафу.
І найважливіше стала бабусею.
Донька Марина народила пів року тому. Спочатку, коли спалахнув розлучення, стала навпроти матері. Сергій розповів їй, що Олена зрадниця, розбила сімю, втекла до коханця.
Але час усе розставив. Марина прийшла до матері подивитись в очі, висловити претензії. Побачила не «гулянку», а втомлену, але чесну жінку.
Олена розповіла все, як було: Сергій сам це запропонував, давно затримувався на роботі, вже кілька років вона почувалась самотньою. Марина, відчувши смак власного шлюбу, зрозуміла. Коли Сергій швидко привів нову «кохану», Марина остаточно підтримала Олену.
Зараз Олена сиділа у доньчини на кухні, тримаючи на руках маленьку Соню. Внучка захоплено тягнулась за її пальцем.
До речі, дзвонив тато… роздратовано каже Марина. Хоче приїхати, подивитись на Соню.
А ти що?
Сказала, що нас у місті не буде. Не хочу його пускати, мамо. То на тебе поливає бруд, то просить звести вас докупи. Кожен раз нервуюсь, коли він зявляється. І не хочу, щоб він і Соню налаштовував проти тебе. Хай живе зі своєю «свободою»…
Олена мовчала, ще міцніше обіймаючи маленьку.
Сергій отримав, чого хотів: абсолютну свободу. Тепер ніхто не чекає, не заважає дивитися футбол. Тільки свобода, на яку він так сподівався, виявилась із гірким присмаком самотності. Але тепер змінити вже нічого не можна.
Іноді варто оцінити те, що маєш перш ніж прагнути чужого «щастя». Бо справжня цінність не в ілюзії волі, а в тих, хто поруч із тобою у складні дні.
