Як свекруха забрала у нас сина
З того часу, як наш син одружився, він перестав до нас навідуватися. Тепер він постійно у своєї тещі. Тій невтомно потрібна його допомога просто не уявляю, як вона жила доти, доки її дочка не вийшла заміж за нашого сина.
Син у нас уже більше двох років одружений. Після весілля вони з дружиною почали жити окремо, у квартирі, яку ми з дружиною ще під час його навчання в університеті купили. Скільки себе памятаю, син завжди знаходив у нас підтримку й розуміння. Ще до весілля він почав жити самостійно, бо квартира знаходилась зовсім поруч із його роботою.
Не скажу, що невістка мені зовсім не подобалась, але здавалося, вона ще не доросла для подружнього життя, хоч і була всього на два роки молодша за нашого сина. Деколи вона поводилась, наче маленька дівчинка, була трохи примхливою. Наш син завжди був добрий та лагідний, і я переймався, як він буде ладнати з такою дитячою натурою.
Познайомившись із нею та її матірю, я зрозумів, хто є хто. Теща сина ровесниця моєї дружини, однак поводиться, як школярка. Напевно, якщо у житті зустрічали людей, котрі в поважному віці залишаються дітьми безпомічні й інфантильні? Ось вона з таких. На момент весілля доньки ця жінка вже мала за плечима шість розлучень.
Розмовляти нам було ні про що, бо жила вона у власному світі, однак у наші справи не втручалася. Наша комунікація зводилася хіба що до ввічливих привітань на весіллі, і більше ні до чого.
Перші тривожні дзвіночки почались ще до весілля: невістка тягла сина до своєї мами чи не щотижня то кран протік, то розетку треба замінити, то полиця в кухні зірвалась. Спершу я крізь пальці на це дивився: не має жінка поряд чоловічої руки допомога не завадить.
Та минали місяці, а в тещиній хаті наче нічого не мінялось: син і далі до нас рідко навідувався. Часто відмовляв, бо мусять їхати до її мами, де чергова проблема. Святкувати всі свята стали також у тещі: у нас тільки я, мій батько та моя теща.
Добре, хай собі, коли син перестав приходити на сімейні посиденьки, але коли почав ігнорувати наші прохання про допомогу це вже не вміщувалося в моїй голові.
Ось невдовзі після нового року купили ми новий холодильник попросили сина допомогти занести. Спершу погодився, потім дзвонить: Вибач, тату, цього разу не зможу їдемо з Лесею до її мами, там пралка тече.
Дружина тоді зателефонувала сину, а в трубці чує: А чому твої батьки не можуть найняти вантажників? Син усе ж приїхав, однак був злий, як ніколи.
Татку, хіба не можна було викликати слюсарів? Зараз маю тут свої клопоти!
Я просто не витримав і подумав: невже теща сама не може майстра найняти? Чи вона у якій країні живе, де всі фахівці перевелися? Син виправдовується: Мамо, її і обдурити можуть, майстри нині беруть гроші, та нічого не роблять. А я хоть стою наглядати.
Тут мій тесть не витримав і каже: Може, вона і в побутовій техніці не розуміється, зате овець вміє пасти на диво одну постійно за собою водить! Син образився на діда й одразу пішов. Я не втручався тесть мав рацію: невістчині родичі просто сіли моєму сину на шию. Там він і сантехнік, і електрик, і двірник, а про нас уже навіть не згадує.
Відтоді син із тестем не розмовляли понад два тижні. Тесть теж не хоче перший миритися. А я мов між молотом і ковадлом: чоловік правий, але міг би й по-іншому з сином поговорити. А тепер і син ображений, і прийти не хоче, а я сина свого через таку дурницю втрачати не хочу.
Чоловік каже: Поки син сам не попросить вибачення я не зрушу з місця, а син стоїть на своєму: Поки дід не перепросить до вас не ноги. Ось так у нашій ситуації тільки його теща на коні!
