Прийшла я додому з роботи, а мій син збирає свої речі. Комп’ютер вже в коробці, одяг складає у валізу, приставку також зібрав, а я стою і не розумію, що відбувається!
— Назаре, що ти робиш? Куди ти зібрався?
— Ми будемо тепер з Дашею разом жити! — з усмішкою відповів син.
— Я нічого не розумію, сину. Звідки у тебе гроші? Тобі ж тільки 19 років виповнилось, стипендії у тебе немає, а квартиру винаймати дорого ж! Ти все добре обдумав, Назарку?
— Мамо, не переживай. Грошей я наскладав з літніх підробітків, тому на декілька місяців вистачить, а там влаштуюсь на якусь роботу після навчання в університеті. Я її люблю і це нормально коли молодь живе окремо від батьків. Вас ще познайомлю з Дашею.
Я не стала сперечатись з сином й дозволила йому продовжити збирати речі для переїзду. Невдовзі прийшов мій чоловік який також був ошелешений побаченим, але я його заспокоїла та пояснила ситуацію. З сином ми cвaритиcь не хотіли, тому нехай робить те, що спланував. Він вже немаленький.
На наступний день чоловік йому допоміг знести до таксі речі й Назар поїхав.
Пройшло понад два тижні, а син навіть не зателефонував — чоловік мені заборонив самій телефонувати до нього! Аж тут раптом одного вечора пролунав дзвінок — це був Назар. Як я хотіла почути голос свого сина. Радісно підняла слухавку, але те, що він сказав мені було неприємно чути. Добре, що чоловіка поряд не було в цей момент.
— Мам, мені в університеті сказали, що потрібно заплатити за другий семестр навчання. Ти заплатиш?
Майже місяць часу він не телефонував, а зараз навіть не спитавшись як ми, питається чи я заплачу за навчання! Такого я не очікувала від свого сина.
— Ти знаєш, Назаре, я не буду оплачувати твоє навчання. Ти переїхав від нас, тепер ти самостійний, от і оплачуй навчання в університеті сам.
— Дякую, мам! Я такого не очікував від тебе, думав ти мене підтримаєш та допоможеш!- Відповів злісно Назар.
— Синку, я тебе підтримала. Ти хотів самостійного життя — ось тобі воно, справляйся зі всім сам!
Назар навіть не дослухав те, що я йому говорила, а кинув трубку. Нехай розуміє, що самостійне життя не таке легке та безхмарне, як йому здається. Зміг орендувати квартиру, то нехай оплачує собі навчання!
Після нашої розмови з сином пройшов понад тиждень і я вирішила зробити невеличкий ремонт, оскільки гроші, які ми відкладали для того, щоб платити навчання сина залишились у нас. У вітальню ми купили новий диван та змінили шпалери у коридорі, а ще замінили вхідні двері на нові броньовані, бо старі були пошкодженні.
Життя тривало. Я вже звикла, що сина немає — інколи сумую за ним та шкодую, що не оплатила навчання.
Готую на кухні ввечері й до мене підходить чоловік та підносить телефон — це телефонував Назар.
— Мам, вибач мені, що я з тобою так негарно говорив. Я хочу повернутись до вас з татом..- розгублено говорив мій син.
— Я не 3люcь на тебе, синку. Повертайся, ми завжди раді тебе бачити вдома!
На наступний день чоловік допоміг всі речі перевезти додому. Я рада, що син вернувся, але мені дуже шкода, що з ним так вчинили. Вияснилось, що дівчина з якою він жив вkpaлa у нього всі гроші та поїхала з міста з іншим хлопцем.
Всі домашні обов’язки виконував Назар, два тижні прогуляв університет, щоб заробити гроші для оплати за навчання, а як тільки назбирав достатню суму, то пішов на пари, а коли повернувся, то не було ні грошей, ні Даші.
Про що думав мій син коли починав жити з малою, безробітною дівчиною? Він навіть не знав звідки вона..Можливо у неї було навіть інше ім’я.
Шкода, що так вийшло, але тепер це буде йому уроком.
