Як ноги розводити це завжди пожалуйте, а от відповідальність на себе взяти оце вже проблема.
Дитина у Олени з чоловіком була першою і довгоочікуваною. Він усі девять місяців її пестив, зустрічав з університету, навіть у гололедицю з дому не випускав.
А перед самими пологами його раптом відправили до Києва у справах. Міг би й відмовитися все одно збирався звільнятися, як тільки дитина народиться. Адже не діло по вахтах мотатися, коли Олена з малям залишиться сама.
Схватки почалися, щойно Андрій встиг відїхати. Болі нестерпні, а поруч нікого. Не так вона уявляла зустріч із первістком.
Дитина народилася здоровою, але Олені навіть не хотілося дзвонити чоловікові. Нехай сам дізнається, коли повернеться.
Олена оглянула палату. Навпроти лежала жінка літ пятдесяти. Поруч молода дівчина щось гаряче обговорювала по телефону. А біля дверей стояла інша, схлипувала, обернувшись до стіни.
Після тяжкої праці в пологовому залі Олена впала на підушку з лікарняним штампом і заснула, наче все навколо перестало існувати.
Годуватимете дитину? почула вона крізь сон і радісно повернулася.
Але медсестра стояла біля тієї жінки, що плакала.
Чого мовчиш? Візьми хоч на руки. Подивися, яка красуня у тебе. Жінка лише здригнулася, але не обернулася.
Як ноги розводити це завжди пожалуйте, а от дитину годувати оце вже проблема. Медсестра, постоявши ще хвилину, вийшла.
Першою заговорила та, що літ пятдесяти. Марія не стримувала емоцій:
Ти думаєш, я цю дитину хотіла? Мені вже пятдесят, син одружений. Скоро онуки будуть, а тут таке Але що тепер робити? Дитина ж не винувата. Якби не хотіла не носила б. Чого ж тепер її по дитячих будинках кидати? Подумала, як їй житиметься, коли її зрадять одразу після народження?
Катерина заридала ще голосніше. Тепер уже не приховуючи сліз, вона схлипувала, наче хтось відкрив шлюзи.
Чого ревеш? не вгамовувалася Марія. Бери дитину, годуй і не вигадуй дурниць.
А може, її зґвалтували? припустила Соломія, відкладаючи телефон. Чи може, вітчим чи ще хто
Олена слухала і відчувала провину, наче сама була причиною того лиха. Вона ж така щаслива чоловік любить, батьки піклуються. А тут жінка, яка нікому не потрібна, і дитина, яка ще ні в чому не провинилася, а вже відкинута.
Виросте дівчинка зі злом у серці. Через те, що батьки пиячать. Через те, що чоловік, якому вона вірила, кинув її, дізнавшись про вагітність.
Ні кульок на честь народження, ні квітів для матері. Нікуди йти, а з дитиною і тим більше.
Олені стало так соромно і болюче за цих людей, що вона не втрималася:
А якщо буде куди йти забереш дитину?
Катерина подивилася на неї, наче та збожеволіла:
Звісно але такого ніколи не буде. Вона сприйняла це за жарт, знову відвернулася до стіни і більше не проронила жодного слова.
А через кілька годин Олена урочисто оголосила:
Ви з дитиною будете жити у гуртожитку. Моя мати комендантка. Дозволить тобі там прибирати, а за це дасть кімнату.
Ой, перебила Соломія, а у мене є новий конверт для виписки. Зараз подзвоню чоловікові у нас два, навіщо стільки?
А я речі принесу, сказала Марія. Від моєї доньки залишилися. Не нові, але чисті й гарні. Мені вони вже не потрібні у мене син. Онукам і так куплять нове.
Наступного дня жінки з інших палат почали підходити, приносити речі. Хтось прикотив візок, хтось ліжечко, ковдру.
А в мене нічого немає, зізналася молода пацієнтка з сусідньої палати. Можу купити суміш. Раптом молока не вистачить.
Катерина заридала вголос тепер уже не від розпачу, а від щастя, яке несподівано на неї звалилося.
Я все віддам, я зароби
