Навіть якщо не пара не може мати дітей є вихід – всиновлення. Так і вчинили Андрій та Оксана. Вони всиновили сина сестри сестри Андрія, яка померла під час пологів. Живуть вони у великому красивому будинку з великим подвір’ям, альтанкою та гойдалками і гіркою. Переїхала сім’я сюди як тільки всиновила Артура. Вже десять років вони тут живуть. Зараз Оксані сорок, Андрію сорок п’ять, а Артурчику десять років.
Добре їм завжди жилося. котеджне селище було хорошим. Багато майданчиків, кортів, альтанок для відпочинку, озерце. Всі сусіди один одного знають та дружать.
Одного разу Оксана вийшла на ґанок подихати свіжим повітрям та побачила за парканом візочок. Дитячий візочок. Вона подумала, що хтось залишив чи чіясь дитина гралась та привезла. Підійшовши ближче вона зрозуміла, що у візочку не порожньо. Там… дитя! Оксана повезла коляску в двір а там вже вийняла з нього переноску з дитиною та пішла до хати. На порозі вона сказала чоловіку:
-Андрій, викликай поліцію!
-Що таке? Знову зламали паркан? Чи розбили гнома на стовпі паркану?
-Ні, дитя підкинули.
-Тобто? Як дитя? Це як так можна? А якби собака заліз? Чи нас дома не було? Чи ще щось? Як так можна з дитиною? – почав носитись по хаті в пошуках телефону Андрій. Він завжди панікував в екстрених ситуаціях, а ось Оксана зберігала холодний розум та впевнений спокій.
-Заспокойся Андрій. Все добре, зараз як викличеш поліцію дуй в магазин та в аптеку. Купиш підгузки та дитячого харчування.
Оксана пішла розкутувати дитину і це виявилась дівчинка приблизно чотирьох-п’яти місяців. А під ковдрою, якою вкутана маленька, була записка:
-Доброго дня, вибачте, що так сталося, але я була змушена так зробити. В мене абсолютно немає грошей на утримання дитини. Дівчинку звуть Яна, їй чотири місяці, день народження двадцять восьмого березня. Вона прекрасна та чарівна дитина, тому прошу не віддавайте її до дитячого будинку. Всі документи на дитину під матрасиком переноски. Ще раз перепрошую та будь ласка потурбуйтеся про Янусю.
Таке вкрай здивувало Оксану, адже вона не розуміла для чого народжувати дитину, якщо не маєш коштів на утримання дитини? А потім підкидувати маля незрозуміло кому! Як так? Пощастило, що вона потрапила до нас, а якщо б до поганих людей? То що?
Через деякий час приїхала поліція, а Андрій продовжував намотувати кола по подвір’ю. Здавалось, що скоро на місці де ходив Андрій утвориться стежка. Оксана вже не звертала на таку поведінку чоловіка увагу. Звикла. Поліцейські допитали все селище, але це все безрезультатно.
В кінці кінців Оксана попросила подругу, чоловік якої працював юристом, удочерити Яну. Так по документах знайшли матір Янусі. Вона написала відмову та Оксана змогла з легкістю законно забрати Яну до себе. Тепер в них велика дружня та любляча родина. Обох дітей люблять однаково. Артур любить маленьку Яну, не зважаючи на різницю в десять років. А Андрій тепер називає маленьку своєю Принцесою.
