Мене звуть Андрій, і я хочу поділитися історією про своє невдячне ставлення до батька.
Все почалося з мого підліткового віку, коли я почувався неповноцінним, не задоволеним і постійно невдоволений. Я почав зловживати своєю свободою, пропускати школу, забувати про свої обов’язки та поводився агресивно. Мій батько намагався зі мною спілкуватися, розуміти мої проблеми, але я завжди поверхнево, бо його бригада і робота завжди на першому місці.
З часом, негативне ставлення до батька посилювалося. Я зводив його з розуму своїми небажаними діями. Час від часу, батько намагався зв’язуватися зі мною, проводити більше часу разом, але я постійно відхиляв його запрошення. Він був розчарований і часто нехтував моїми проблемами.
Мій батько справді працював дуже важко, щоб забезпечити нашу родину. Він проводив безліч годин на роботі, віддавав свої сили і здоров’я, аби забезпечити нам достатньо засобів і стабільне життя. Але, на жаль, не завжди вистачало часу і ресурсів, щоб підтримати нас емоційно.
Коли я почав усвідомлювати цю реальність, в мені виникали сумніви та розчарування. Я бачив, як батько втомлюється від роботи і не завжди має достатньо енергії, щоб проводити час зі мною. Його рідкісні відвідування на шкільних заходах або спортивних змаганнях залишали мене зі смутком і відчуттям незадоволення.
Як молодшому, часом мені було складно зрозуміти, що батько не може завжди бути присутнім у всіх моїх життєвих моментах. Я звинувачував його у відсутності і не підтримці, але насправді він просто намагався забезпечити нам достойне існування.
Однак, коли я вже почав розуміти це, батько вже втратив свою роботу через скорочення персоналу в компанії. Він намагався шукати нову роботу, але було складно знайти щось стабільне та достатньо оплачуване. І саме тоді, коли я почав розуміти його внесок і хотів підтримати, було вже пізно. Безробіття сильно вплинуло на нашу сімʼю і вже тоді я зрозумів, скільки всього я не цінував, однак що вже вдієш. Я виріс і потроху фінансово допомагаю і розумію як важко йому було і працювати і підтримувати мене, хоча чомусь матері вдавалось і те й інше, але певно в нас чоловіків все по-іншому.