Мій син завжди мав память мов у слона. Ще в дитячому садочку він умів напамять усі вірші й ролі для свят, тому до останнього ніхто не здогадувався, який же костюм готувати: малеча часто хворіла, а Ярослав брався за будь-яку роль він же знав їх напамять.
На новорічне свято, коли Ярославу було пять, йому випала роль огірочка.
Дізнавшись про це напередодні свого чергування, я купила зелену футболочку, кольоровий картон і всю ніч шила зелені шорти під футболку, склеювала салатову паперову шапочку з кумедною плодоніжкою з дроту, затягнутого зеленою тканиною.
Татусь мав вести Ярослава на ранок, що мене якось не особливо тішило, тому я того ранку детально інструктувала, як одягати сина і фіксувати шапочку.
Серед дня подзвонила вихователька голос тремтів: захворів хлопчик, що мав грати головного героя, і завтра Ярослав буде Колобком. На моє перелякане: А Колобок може бути в костюмі огірка? у трубці зависла багатозначна тиша.
Я одразу зателефонувала чоловікові на роботу й розповіла про форс-мажор. Усміхаючись крізь телефон, він радісно відповів (це мало б мене насторожити зразу): Не хвилюйся! Я візьму з собою двох друзів-хірургів, ну три хірурги це вже команда-мрія! Ось і вирішимо цю задачу, як дві копійки!»
Після роботи в пологовому, десь о девятій вечора подзвонила додому. Відповів син, розповів, що купили білу футболку, тато клеїть жовтий картон, дядько Вова готує на кухні, а дядько Владик сміється.
Ще за годину син повідомив: іде спати, дядько Владик вирізав з жовтого картону круг, малює очі, Вова відкриває банку квашених огірків, батько сміється до сліз.
Опівночі знову телефоную. Чоловік каже, що обидва його побратими вже заснули і, мовляв, є певні нюанси.
Новостворений Колобок, якось випадково, дядько Вова приклеїв до білої футболки суперклеєм криво. А дядько Владик, віддираючи шедевр, роздер ту футболку, тому Колобка пришили медичною шовковою ниткою до зеленої огіркової футболки.
Але виглядало це, буцімто саме так і треба! Ще й намалювали Колобку тридцять зубів, а от два зуби не вистачило білого картону.
(Нічого страшного, сказала я, серед 30 зубів двох не помітно.)
У результаті, я вирішила не хвилюватися й спокійно працювати мій син матиме найоригінальніший костюм! А хропе в цей час в кріслі дядько Владик той самий, що так ретельно вирізав зуби з картону, що аж заснув.
Усю ніч мене мучили сумніви. Вранці, ледве відпросившись у головлікаря, я кинулась на свято сина.
Трошки запізнилася. З актового залу лунав регіт, у перемішку з захопленими вигуками. Відкриваю двері
Біля ялинки стрибає Колобок величезна, кругла жовта «пика» від самого підборіддя аж до колін хлопяти. Очі на тому обличчі розбіглися в різні сторони, а три шовкові горизонтальні шви над ними виглядали, як глибокі зморшки старого мудрого Колобка.
Особливо гризло відсутність двох різців у широко розкритому ротові двох верхніх передніх зубів!
Той Колобок більше нагадував досвідченого діда, що пройшов крізь бурі й вітри, повернувся з Сибіру А довершувала весь образ весела салатова картонна шапочка огірка з дротяною плодоніжкою, обшитою тканиною.
У цю мить Ярослав почав декламувати: «Де ще такого знайдеш, як я?…»
(Далі там було, що лише у казці й на нашому святі але вже всім було не до того.) Вихователька важко сіла навпочіпки, а зал заливався слізьми і сміхомЗала підвелася, вибухнувши аплодисментами. Ярослав уклонився низько, невпевнено, а потім раптом щиро й голосно розсміявся так, що за його спиною навіть суворий Дід Мороз не втримався і пустив сльозу від сміху.
Після свята, серед буяння пакунків і переможного блиску очей дітей, Ярослав підбіг до мене, міцно обійняв за шию і, ледь схвильовано прошепотів:
Мамо, а ти бачила, як у мене костюм найкращий? Бо це ж я і Колобок, і Огірок Я не такий, як усі!
Я притулила його до себе й подумки подякувала невидимому оркестру долі, що зумів зібрати докупи огірка, Колобка й трьох нічних хірургів і створити маленьке свято, згадка про яке завжди буде пахнути сміхом, суперклеєм і квашеними огірками.
А Ярослав, ще довго махаючи дощиківською рукою своєму залу, вже тихо співав собі під ніс:
Я Колобок-Огірок, веселий, незвичайний Казка жива, доки ми разом її вигадуємо знову.
