У моєї подруги був ювілей – тридцять років. Вона його святкувала у ресторані. Ми з чоловіком поверталися досить пізно додому з святкування. Аж раптом чоловік різко затормозив наш автомобіль і запитав чи я бачу теж саме, що і він. Я глянула і була здивована, лише кивнула головою йому у відповідь.
Перед нашим авто стояла люлька-переноска, і ми чуть не наїхали на неї.
Ми вийшли з машини і глянули, всередині була дитина. Точніше крихітне немовля.
Хтось залишив дитину прямісінько під нашим будинком. На вулиці було досить холодно. Тому ми взяли дитину до машини і зателефонували на гарячу лінію поліції. Так сиділи і чекали на прибуття патрульного екіпажу.
За той час ми встигли розглянути крихітку і знайти записку. Там було написано: «Її звати Маюте. Народжена 18 жовтня. Мене не шукайте!». Дивне ім’я, правда?.
Полісмени приїхали через сорок хвилин. Хоча пішки йти до відділку максимум десять!
Ми встигли познайомитися з дитиною і навіть сподобали собі її. Ми з чоловіком були не сумісними і мати дітей спільних не могли. За цей час очікування ми вирішили, що хочемо забрати цю крихітку собі.
Полісмени прибули і забрали дитину, а далі мали віддати її до будинку малюка.
Наступного дня ми пішли до того будинку, щоб дізнатися як малюк і уточнити які саме документи для вдочеріння нам необхідні.
За місяць все було готово і нам вже мали передати нашу крихітку, як раптом до будинку маляти прибула ціла делегація.
Це було шість чи сім великих автомобілів і з них вийшли люди не нашої національності, а мабуть якісь таджики.
Вони почали голосити, щоб їм повернули їхню онуку.
Пізніше виявилося, що молода дівчина народила дитину від українця. У її роді це було не нормально. А з дитиною її б не прийняли батьки. Хлопець її покинув, коли дізнався про дитину.
Так вона переховувалася доки не народила. А потім вирішила залишити дитину і повернутися до батьківського дому.
Вдома їй стало погано і батько довідався про все. І вирішив повернути свою кровну онуку. Тому й прибув з делегацією до будинку маляти і вимагав віддати дитину.
Ми з чоловіком дуже засмутилися. Адже в той день ми мали забрати нашу дівчинку додому, а тепер потрібно зачекати на результати ДНК тієї молоденької дівчини.
Пізніше виявилося, що дитина таки її. Відповідно нам відмовили у процесі вдочеріння, а дитину віддали рідній матері.
І знаєте, у нас тоді теж трапилося чудо – ми дивом дізналися, що теж чекаємо маля. Правда наступні вісім місяців я провела в лікарні під наглядом лікарів.
