Майбутня свекруха зіпсувала відпустку
Самій з донькою страшнувато кудись їздити, сама розумієш дві жінки, мову не знаємо, знаєш, що може трапитися… розвела руками свекруха. А з вами двома вже наче й не так лячно. Поруч будемо, якщо що.
Тоді я й гадки не мала, що означає це «поруч». Але відчувала, що не зовсім те на нас чекає…
Тому було прикро. Я ще раз зітхнула.
Плани на спільну відпустку з Ігорем, Вікою та Орестом ми будували ще з осені.
Брат мого нареченого та його дружина були тією самою компанією, з якою можна сміливо їхати хоч у Карпати, хоч у Крим, хоч на край світу. Абсолютно однакові уявлення про відпочинок, звички, навіть жарти збігалися.
Минулого року вже двічі їздили разом обидва рази проминули чудово.
А тут…
Звинувачувати майбутню невістку у невчасній хворобі я й не подумала б.
Але засмутитися мала право, чи не так?
Що ж поробиш… Доведеться вам самим серед старовинних замків мандрувати, зітхнув Орест.
Брат Ігоря теж не радів через зіпсовані плани, але, звісно, кидати хвору дружину та їхати веселитись не дозволяла совість. І ніхто б цього від нього й не вимагав.
Тільки шкода, що гроші за тури вже не повернеш зараз і половину не віддадуть. Та й саме задума так шкода…
Ігорю, Ганнусю, у мене тут чудова ідея! вже того вечора до нас завітала мама Ігоря та Ореста пані Наталя Миколаївна.
Її візити були частими: з Ігорем вони залишилися у теплих стосунках.
У спілкуванні Наталя Миколаївна була взагалі непогана людина.
Ну, зрозуміло традиційна свекруха обовязково буде навчати молоду господиню, як жити, але, якщо згадати розповіді подруг, то мені пощастило, бо моя майже не лаялася і давала лише слушні поради, які навіть пригодилися.
Тому й пропозицію провести відпустку разом я сприйняла доволі приязно.
Наталя Миколаївна вирішила: бере з собою найменшу доньку Соломію, викупляє тур у сина і його дружини і рушає разом із нами в Іспанію відпочити, набратися нових вражень і відігріти кості.
Самій з донькою їздити страшнувато… за звичкою повторила вона. А от з вами поруч не так вже і страшно.
О, якби ж я знала, наскільки близько ми будемо поруч!
Якби тоді передбачала, ніколи б не погодилася їхати разом.
Але… З іншого боку, добре, що справжній характер майбутніх родичів та чоловіка я побачила до весілля, а не після, бо потім був би зайвий клопіт із розлученням та документами.
Можна сказати, обійшлося «легким переляком».
Подруги мою ідею відразу ж назвали божевільною.
Та хто ж із свекрухою відпочивати їздить?! дивувалися вони.
Буде твоє життя псувати, і тебе, і сина обертати довкола себе!
А якщо із дочкою їде то і з нею комусь із вас доведеться сидіти.
Я на це сперечалася:
Соломія вже доросла, їй девятнадцять, сама собі дасть раду, не потребує ніякої рідні поруч.
У житті вона й зі мною мало спілкувалася: привітається, попрощається та, якщо що, попрохає сіль за вечерею подати й уся розмова.
Геть не схоже, щоб під час відпочинку вона раптом загорілася спілкуванням із мною.
Що ж до Наталі Миколаївни… Так, відпочинок доведеться планувати, враховуючи її присутність, але хіба ці дві тижні не можна потерпіти? А якщо щось і справді піде не так наступного разу знайдеться пристойна відмовка.
Я ж вихована у традиціях чемності: відмовлятися, ще не спробувавши, не гарно.
До того ж мої подруги не знають Наталю Миколаївну лише своїх вічно невдоволених свекрух пригадують і з того судять.
Раніше ж самі казали, що мені з родиною Ігоря пощастило, а тепер раптом радять різко тікати від їхньої компанії.
Як відмовиш, якщо Наталя Миколаївна вже настроїлася, а Ігор ходить задоволений, що маму у світ везе?
Перший дзвіночок стався навіть не на місці відпочинку, а ще в літаку.
Соломія зайняла місце біля вікна ніхто і слова не сказав.
Я ж бо по роботі літаю часто, і цей ілюмінатор мені вже набрид, а Ігор узагалі волів слухати музику.
Я більше люблю місце біля проходу якщо що, встати можна без проблем.
Навпроти мене розташувалася Наталя Миколаївна: видно було, що вона нервує, а коли літак потрапив у зону турбулентності, ледь-ледь сльози стримувала.
Я не могла їй відмовити: помінялися місцями, бо так спокійніше біля сина.
Та тільки, коли погодні ями минули, чомусь місце повертати назад ніхто не квапився.
Навпаки: Наталя Миколаївна із надуманим інтересом почала дивитись кіно на моніторі Ігоря, а скоро й зовсім заснула, схиливши голову йому на плече.
Не нервуйся, вмовляла себе я. Мабуть, після такого страху й сама б не думала про місця.
Та й будити людину наче несолідно…
Однак внутрішній голос глузливо шепотів: дивно, що вона прокинулася саме, коли стюардеси почали розносити обід.
І взагалі Наталя Миколаївна могла б помінятись із Соломією, а не зі мною та давно перестала дивитися у вікно і разом із Ігорем вже втупилась у фільм.
Дивлячись на цю ідилію, я все більше дратувалася. Додало масла у вогонь і прибуття до аеропорту.
Ігор навіть не подивився у мій бік: одразу кинувся допомагати мамі з валізами, шукати автомат із питною водою.
Таке враження, наче я тут зайва якийсь невидимий пасажир, про якого не згадують.
Ану не вигадуй, Ганнусю, ніхто тебе зайвою не робить! відмахнувся Ігор, коли я несміливо запитала, чи все гаразд.
Мама вперше в незнайомій країні. Ти ж бачила, як вона літаки боїться…
«То навіщо ж вона поїхала?» хотілося спитати, але я вчасно стрималася.
Мамині настанови «поважай старших, жалій слабших, думай не тільки про себе» голосом сумління нагадували, що зі мною все гаразд, а ось мамі майбутнього чоловіка справді нелегко.
Тож Ігор, як турботливий син, правильно зробив, що її підтримав.
А для мене це хіба дрібниця раз допоміг мамі чемодан донести, раз перепитав, чи нічого не потрібно.
Проте я тоді і гадки не мала, що це лише початок…
Бо вже наступного вечора мама мого майбутнього чоловіка з урочистістю, якої не вистачало лише оркестру, переселилася жити в наш номер…
