Урок для дружини
Терпець увірвався! я відкинув ложку та сердито подивився на дружину. Та це ж не вечеря, а справжній несмак! Розварені макарони, які перетворилися майже на клейстер, і дві ледь просмажені котлети! Чим ти займалася цілий день? Знову за телефоном просиділа?
Ти взагалі чуєш себе? слізно озвалася Владислава, намагаючись непомітно заховати мобільний. Я ж за Данком стежила! Він же такий непосидючий, усе в тебе! мстиво додала вона, пильно слідкуючи за тим, як я починаю закипати. Мені важко, ти розумієш? Усе валиться з рук Пологи мене зовсім виснажили
Данкові вже два з половиною роки, спокійно відповів я, намагаючись тримати себе в руках. Йому вже час у садочок, а тобі повернутись на роботу. Так і легше обом буде!
Чому я маю віддавати сина у той розсадник хвороб? обурилась Владислава. Ти ж цього прагнеш, щоб ми там прописались?
Друже, дитиною треба займатись, розвивати його, якщо ти ще не знала!
Ми займаємось! Данько для свого віку гарно розвинений, невропатолог сама сказала на огляді! стояла вона на своєму. Ця розмова виникала що не тиждень, і Владислава з жахом думала, що я таки віддам сина в садок. На роботу виходити вона категорично не хотіла. За час декрету звикла до зручностей половину дня в телефоні йти, та й відвикати не планувала.
І кому за це дякую треба сказати? не витримавши, я вдарив кулаком по столу, аж тарілка підстрибнула. Моїй мамі. Серйозно, саме вона приходить і займається Данком! А ти в цей час або спиш, або зависаєш в телефоні. Може б вже вдома лад навела чи вечерю приготувала, а не ось це подавала на стіл? я скривився, дивлячись на «високу кухню».
Я тобі не куховарка, не прибиральниця! Я твоя дружина! А ти маєш забезпечити мені цивілізоване життя!
І Владислава, здається, справді вірила в те, що казала. Після сотень побачених ток-шоу, довгих годин на жіночих форумах вона інакше поглянула на те, що значить бути дружиною. Якщо раніше думала, що має оточити мене турботою, ідеально тримати побут та займатися Даньком, то тепер була впевнена: це не обовязки дружини, а прислуги. Себе вона вважала гідною лише більшого.
То так і будемо? крізь зуби спитав я. Я маю крутитися на роботі, а дома їсти казна-що, бо ти самовдосконалюєшся з гаджетом у руці?
А чому б ні? Я працюю над собою! Ти ще будеш друзям хвалитись, яка в тебе мудра дружина на будь-яку тему може поговорити!
Справді? Яку останню книжку ти читала? Що нового дізналася? я встав і наблизився до неї. То як, відповіси? Мовчиш, бо сказати нічого! Соціальні мережі не джерело знань. І ті твої дурнуваті ток-шоу, де всі на всіх кричать, тебе нічому не навчать. Відповідай чесно: ти згодна займатися домом і дитиною, як належить дружині, чи ні?
Ні! Я вже сказала, я не служниця…
Владислава, ледь не кричучи, висипала на мене цілий мішок претензій: і мало заробляю, і вдома рідкість, і характер незносний… Я, ковтаючи обурення, відповів коротко:
Розлучення.
Що?! вирячилися її очі, щойно вона набрала повітря і хотіла ще на мене накинутися.
Розлучення, холодно повторив я. Я знайду іншу, яка буде і дружиною, і матір’ю для мого сина. Ти ж із Даньком проводиш пару годин на день, усе інше бабусі. Ти не мати, і дружину з тебе не вийшло.
Владислава спочатку занервувала, потім знизала плечима мовляв, пожартував. Та насправді я змінився. Дружини наче не бачив проходив повз, навіть не вітався. Данько з бабусею поїхав на море Владислава сама дала згоду, щаслива, що ніхто не заважає відпочивати. Правда, за кілька днів занудьгувала за малим і стала телефонувати свекрусі частіше.
Через два тижні по сварці прийшла повістка до суду. Я стримав обіцянку і подав на розлучення. А на засіданні її чекала ще одна несподіванка рідна мати рішуче стала на мій бік.
Я впевнена, Данко має залишитись з батьком, твердо сказала пані Ганна, докірливо глянувши на доньку. На жаль, у Владислави материнський інстинкт не проявився, дитина повністю на мене й Катерину Петрівну, маму Олега, перекладена. Сам Олег, незважаючи на роботу, знаходить час, щоб з сином займатися.
Суддя кивала й дивилася на Владиславу з легкою посмішкою. І не дарма роботи немає, житла теж, із сином стосунків не склалося. Опіка батька цілком можлива.
Прошу часу на примирення! Не розлучайте, дайте шанс! у розпачі благала Владислава. Олеже, клянуся, я все зміню. Викину всю нісенітницю з голови, стану як книжка пише тільки повір мені!
Добре
*********************
За місяць до того.
Моя донька зовсім розпанахалась, соромно, зітхнула моя теща Ганна Петрівна. Олеже, я все розумію, нащо тобі така жінка? Цілими днями вдома, а ладу нема. Дитиною не займається… Якщо вирішиш розлучитися засуджувати не буду. Дозволь Данка бачити більше нічого не прошу.
Я кохаю Владиславу, незважаючи на все, важко відповів я. Але справді ситуація дійшла до краю. Дати шанс хочу.
Дати можна. Є одне: подай на розлучення. Вона точно буде проти матимете три місяці на роздуми. Це її трохи отямить.
**************************
Владислава урок засвоїла. В оселі знову панує чистота, смачно пахне їжею, дружина стала привітною, уважною. Та й Данком займатися почала, і той радий, адже він безмежно любить свою мамусю, якою б вона не була…
Я ж для себе зрозумів одну істину: щастя сімї це не лише про побут чи гроші, а про відповідальність одне перед одним. Коли кожен на своєму місці тоді й мир, і злагода, і любов у хаті.
