А як це ти не збираєшся займатись дитиною мого сина? не втрималась Олена, майбутня свекруха.
По-перше, я ж не відвертаюсь від Ігорчика. І нагадую, що саме я у цій хаті після роботи, як нормальна дружина і мама, тягну другу зміну готую, перу, прибираю.
Я можу допомогти чи підказати щось, але повністю брати на себе батьківські обов’язки не збираюсь.
Так як це «не збираєшся»? І яка ж ти після цього, лицемірна? сплеснула руками Олена.
Дивна ти, Марічко, тільки й сказала Світлана на зустрічі однокласників. Як завжди, не втратила нагоди когось публічно обговорити чи осудити.
Тільки тебе вже не хвилюють її слова. Зараз у Марічки є відповідь на будь-яке зауваження, і вона не упустила шансу поставити язикату Світлану на місце.
Якщо комусь доводиться думати, де заробити гривню, це ж не означає, що у всіх так, спокійно відповіла Марічка. Мені від батька дві квартири в центрі Києва дістались.
Одна, де ми жили з мамою до розлучення, а друга ще від діда з бабцею. Здаю їх орендні ціни ви ж самі знаєте які, тому й на життя вистачає, і на всілякі дрібні радощі, та й роботу можу вибирати собі до душі, а не аби лиш платили.
Ти ж через це з лікаря перепрофілювалася у продавця?
Це, до речі, був секрет. І Марічка обіцяла мовчати.
Але якби Світлана дійсно хотіла це приховати, не треба було у чисту суботу прилюдно її обзивати.
На що розраховувала Світа? Що пробачать таке? Якщо так, то дивна тут точно не Марічка.
Продавець?.. долетіло з-за столу.
Ти ж казала, нікому! розгублено пискнула Світлана.
І схопила сумку та мало не бігом подалась з кафе, ледве стримуючи сльози.
І заслужила, чесно, сказав Андрій.
Ой, вже задовбала вона, якби не ти, точно не кликала б, підтримала Таня.
Та я ж усіх збирала, пробувала виправдатись класна староста, а нині організаторка зустрічі Анна. Пам’ятаю, у школі Світа не найбільш приємна була, та всі ж змінюються. Начебто…
Тільки не всі, розвела руками Марічка.
Всі засміялись. А потім почали розпитувати Марічку про її роботу. В цей раз без підколів і грубості цікавило по-справжньому.
Хто з нас часто зустрічається з дитиною із затримкою розвитку? Мало хто. Тому й міфів про цю сферу безліч.
А навіщо їх взагалі лікувати, якщо шансів нема? кинув хтось.
А хто сказав, що нема? От є у мене хлопчик, п’ять років. Під час пологів трапилось не так, як мало б, була гіпоксія. Через це затримка розвитку.
Зате прогноз чудовий, як для такого. Просто почав говорити у три, батьки водять його до логопеда, невролога. Є всі шанси, що у школу піде у звичайний клас, і взагалі буде жити, як інші діти. Аби лиш з ним займались.
Не займались б все було б набагато гірше.
То ти, не ганяючись за гривнею, обрала суспільно корисну справу, підсумував Валерій.
Подальша балачка перейшла до сімейних новин.
Але Марічка раптом відчула, що за нею хтось спостерігає. Спихнула на параною, та потім знову відчула погляд.
Озирнулась ніхто не дивиться. Відхилила дурні думки й повернулась до розмови, а про дивне відчуття й зовсім забула.
Минув тиждень.
Вранці, коли Марічка поспішала на роботу, її автівку біля під’їзду хтось «підпер».
Зателефонувала за номером зі скотчу на іншій машині чує купу вибачень і обіцянку негайно відкотити.
Вибачте, усміхається молодий чоловік, посипаючи перепрошеннями. Приїхав у справах, а де стати капець, тільки так і можна. Я Максим.
Марічка, посміхнулась у відповідь. Була у ньому така простота і щирість, що вже через годину погодилась піти з ним на каву.
А потім ще раз, і ще і за три місяці не уявляла вже життя без Макса.
Але найдивніше і мама Макса, і його син від першого шлюбу прийняли її дуже тепло.
Дитина виявилась особливою, та Марічка, з її досвідом, одразу знайшла спільну мову з Ігорем.
Ще й Максу допомогла порадами, підказала нові методики, як налагодити контакт із сином та допомогти у соціалізації.
До закінчення першого року вони вирішили жити разом: Марічка з речами переїхала до Максима й Ігоря.
Свою однокімнатну, як і дві київські, здала через агентство все як завжди.
А тут і почалось дещо тривожне.
Спочатку ніби дрібниці «допоможи Ігорю зібратись», чи «посидь з ним, поки я до магазину». Це окей, контакт є, справи не горять.
Але потроху дрібниці стали щоденною рутиною.
Довелось навіть поговорити з Максимом: «Твоя дитина твоя відповідальність. Я допоможу, підстрахую, підкажу, але не планувала ставати основним вихователем, бо Ігор не мій син. Тим паче, робота з особливими дітьми це і мій фах».
Максим усе ніби зрозумів. Але як наближилась дата весілля, він із мамою почали щоразу натякати, що реабілітацією займатимусь саме я.
Стоп, люди добрі, одразу обірвала їх Марічка. Ми ж домовлялись: твоя дитина ти займаєшся. Я ж не прошу тебе возити мою маму на базар, ремонтувати їй кран чи вирішувати її проблеми з усім сама справляюсь.
Тю, порахувала! пирхнула свекруха. Але мати доросла, живе окремо, а дитина це дитина.
Ви що, думаєте, що зразу після весілля я від Ігоря відвернусь і ніхто нічого про це не скаже? Ну це смішно.
Я ж після роботи другу зміну тут на кухні, прибирання і прання все роблю. Але брати «на халяву» ще й реабілітацію Ігоря не буду. Це твій син ти й займайся цим в першу чергу!
Оце так: пісні розповідати про професію друзям в перших рядах! А дитині допомогти вже не хочеться!
Ви що взагалі кажете? не стрималась Марічка.
І тут згадала: мама Макса ж підробляє посудомийкою якраз у тому ресторані, де зустрічались однокласники. Збіг? Не думаю.
Ага, тобто все це задумано, щоб скинути на мене турботу про Ігоря?
Думала, я б, без твого досвіду й знайомств, колись би цікавився тобою? зненацька випалив Максим. Якби не Ігор і не твоя робота, навіть не глянув би…
Ну тоді не дивись, скинула з пальця перстень і кинула просто на диван.
Пожалієш! ще й докинули навздогін обурено. Мужикові нормальному така сірість і непотріб з безгрошів’ям не треба.
Та в мене дві квартири у Києві, з грошима все добре, розсміялась Марічка.
І, спостерігаючи, як і у Максима, і у свекрухи міняється обличчя, пішла збирати речі.
Спроба повернутись, обіцянки й сльозливі пояснення посипались одразу: мовляв, сам займатимусь, клянусь, вибач, люблю, не тямив більше так не буде!
А Марічка тільки посміялась. Справжній мишенятко втікло, й щось не помітно, аби це саме вона найбільше шкодувала.
З друзями потім її історія ще не раз викликала сміх.
А сама Марічка не полишає надії знайти людину, яка любитиме її не за гроші й навички, а так, як вона є.
Поки вистачить улюбленої роботи, щирого кола друзів і часу подумати може, й кота завести? Він, принаймні, виховується краще, ніж деякі чоловіки.
