**Щоденник Ярослава**
Ярослав Григорович Коваленко, п’ятдесят років, самотній, з сивиною в волоссі та надмірно високою думкою про власний інтелект, сидів у старому кріслі у своїй однушці на околиці Києва та гладив кота Барсика. Того самого Барсика, який, судячи з його виразу морди, давно мріяв втекти, але терпів господара з милосердя. Життя Ярослава в останні роки котилося під укіс. Роботи не було, перспективи нульові, а інтер’єр квартири складався зі старого серванта, потертого дивана та килима, що прикривав жахливу тріщину у підлозі.
Але того дня доля знову дала про себе знати. Ярослав, попиваючи чай із пакетика, раптом вирішив, що час знайти своє щастя. Ні, не якесь абстрактне, а справжнє — у вигляді багатої та гарної жінки. Бо, як казала його формула успіху: *«Дай мені заможну дружину, і я поверну собі гідність»*. На роботу влаштуватися він не міг, але навіщо, якщо можна одразу перестрибнути до вже готового життя — з домашньою кухнею, затишком та технікою останньої моделі?
Він увімкнув ноутбук, знайдений на смітнику, зайшов на популярний сайт знайомств і створив анкету. Справи йшли швидко, хоч і з гречкою за пазухою. На головному фото Ярослав був… ну зовсім не собою, а стоковим красенем з інтернету: виснажений чоловік у дорогому костюмі, зі смартфоном преміум-класу в руці.
**Ім’я:** Ярослав Коваленко.
**Вік:** 38.
**Рід діяльності:** підприємець, власник бізнесу.
**Хобі:** відпочинок на яхті, кулінарія (майстер шеф-кок!), читання класики.
**Мета знайомства:** серйозні стосунки з гарною, стрункою жінкою. **Лише заможні!**
*«Оце так я видатний чоловік»,* — із задоволенням подумав Ярослав. *«Зараз усі почнуть листуватися».*
І вони справді писали. Правда, зовсім не ті, кого він хотів. Замість заможних гламурних красунь йому відповідали жінки, для яких «заможність» — це три коти, в’язаний светр і робота на касі в «Сільпо». *«Ні, дівчата, не для вас я тут»,* — похмуро говорив собі Ярослав, ігноруючи повідомлення. *«Мені потрібна богиня з грошима».*
Але все змінилося, коли йому написала Оксана, 41 рік. На фото — чарівна брюнетка, з усмішкою на мільйон гривень, у стильному костюмі. *«Щось у ній є»,* — подумав Ярослав. *«Може, вона моя доля?»*
— Ярославе, добрий день! Цікава анкета. Ви й справді майстер кулінарії?
— Авжеж! Обожнюю творити кулінарні шедеври. Ви вмієте готувати рататуй? Це вершина смаку! — відповів він, ковтаючи дешевий чай із сухариком.
Година спілкування — і Оксана погоджується на зустріч. Це був успіх! Ярослав кинувся готуватися: відчистив свій весільний костюм (ще з 90-х), виголився і напудрив рідке волосся крейдою, щоб здавалося, що його більше. Зустріч вони призначили у невеликій кав’ярні.
Він прийшов на десять хвилин раніше (хоч і на маршрутці) і сів біля вікна. Оксана справді була чарівною: струнка, з догляденими руками та жіночною фігурою.
— Вітаю, Ярославе, — привітно сказала вона, але, придивившись, злегка зморщилася. — Ви виглядаєте… е-е… не так, як на фото.
Ярослав був готовий:
— Та знаєте, камера спотворила! В житті я набагато, гм… харизматичніший.
— Розумію, — відповіла вона, оглядаючи його з недовірою.
Розмова йшла тяжко. Його оповіді про бізнес викликали у Оксани сумніви:
— А чим саме ви займаєтеся?
— Це складно пояснити. Стартапи, інвестиції… Зараз ми в режимі *«тихої реалізації»*.
Вона кивала, але по її погляду було видно — хоче швидше піти.
Тоді Ярослав зрозумів, що час спливає:
— Оксано, мені здається, ми ідеально підходимо одне одному. Ви така прекрасна! Я готовий для вас на все: готувати, прибирати, сидіти вдома. Ви будете моєю королевою!
Оксана поставила чашку і спокійно відповіла:
— Вибачте, Ярославе, але це дивно. Звідки ви взяли, що можете бути гідні жінки з моїм рівнем життя?
Ці слова вбили Ярослава наспіх. Він пробурмотів щоВін похитнувся, вийшов із кав’ярні, назавжди забувши про мрії про багату наречену, а Барсик, дивлячись на нього звисока, муркнув: «Може, варто просто знайти нормальну роботу?».
