Я зрозуміла, що мій колишній чоловік мені зраджує, бо раптом почав підмітати нашу вулицю.
Це здається абсурдним, але так воно і сталося. Він електрик, працює вдома його майстерня у нашому гаражі, і цілими днями він возиться з проводами, інструментами й клієнтами. Хатніми справами ніколи не займався, не тому, що був ледачим, просто йому це не подобалося. Якщо мав вільний час, то відпочивав дивився футбол чи новини, пив квас із друзями на лавці під підїздом, готував шашлик. Був врівноваженим чоловіком: вечірки не любив, не був конфліктним, не давав приводів для підозр.
Наша вулиця ґрунтова, широка, обсаджена липами та горіхами. Постійно листя, пилюка, бруд. Підмітати доводилося ледь не щодня. Зазвичай я робила це зранку, поки варила каву та смажила омлет. Все змінилося, коли у сусідньому будинку зявилася нова мешканка. Для нашої вулиці нічого дивного будинок здавався в оренду, люди там часто змінювалися.
Через декілька місяців після її заселення чоловік раптом сам запропонував:
Не переймайся, Любомиро, я сьогодні підмету.
Спершу мені це здалося приємним. Я мала час на інші справи мити посуд, витерти пил, скласти речі. Не стежила за ним: не бачила сенсу.
Але він став робити це щодня.
Більше того завжди у встановлений час: о 7-й ранку, ні хвилиною раніше, ні пізніше. Це мене здивувало, бо він ніколи не дотримувався розкладу, окрім роботи. Якось із цікавості я виглянула у вікно.
Я побачила їх.
Він стоїть із віником, ніби підмітає, але насправді розмовляє. Усміхається. А навпроти та нова сусідка. «Випадковість», подумала я. Наступного дня історія повторилась. І через день так само. Щоразу, коли він виходив на вулицю, зявлялась і вона, ніби погоджували один з одним.
Я стала помічати більше. Це була вже не тільки ранкова звичка. В одну суботу чоловік сказав, що йде пити пиво з друзями. Для нього це звично. Але як тільки він вийшов з підїзду, я відчула щось не те. Подивилась у вікно одночасно вийшла й сусідка. Каже гучно:
Доброго вечора, сусіде! Гарного відпочинку!
Він відповів їй байдужо. Вона додала:
Я теж йду в той бік, чудовий збіг!
І пішли разом.
Тиждень потому він заявив, що піде пограти у футбол хоча подібне траплялося дуже рідко. Вийшов ранком, а через кілька хвилин сусідка рушила слідом, говорила по телефону і прямувала тією ж дорогою.
У мене не було доказів: жодних повідомлень, фотографій, нічого тільки підозрілі збіги, чіткі години, повторення, які вже перестали бути простими випадковостями.
Я вирішила сказати все прямо. Не питала, а заявила:
Я знаю, що ти з сусідкою, сказала я.
Він глянув на мене здивовано. Спочатку заперечив, але я твердо сказала:
Я вас бачила. Кожен день. Не бреши мені.
Він замовк, опустив очі і промовив:
Так. Я з нею. Я закоханий.
Я закричала, щоб він збирав речі й ішов. Дітей у нас не було, нічого обговорювати. Найдивовижніше те, що він переселився буквально за паркан у будинок до неї.
Та жили вони там недовго. Може, місяці два. Згодом обидва зникли. Ніхто в Івано-Франківську так і не зрозумів, що трапилось. Виїхали з міста, й більше я про них не чула. Сусіди шепотілися, родина обговорювала, але мені вже не хотілося знати нічого нового.
