Я вийшла заміж за Марка, хоч це було проти волі моїх батьків. Вони завжди сватали мене за нашого сусіда Тараса, але у мене не було почуттів до нього. З іншого боку, Марко був чоловіком моєї мрії. Він був розумним, привітним та чуйним. Коли я познайомилася з ним, зрозуміла, що він — той, кого я шукала.
Проте, мої батьки не розуміли мого вибору. Вони не знайшли спільної мови з Марком і завжди виразно давали про це зрозуміти. Моє весілля було напруженим і неприємним для всіх присутніх. Мої батьки так і не прибули на це весілля. Хоч я була у них єдиною донькою. Син не дуже цікавився їхнім життям. Він мав свою сім’ю і віддавався їй.
Після весілля я з Марком переїхала жити в інше місто, де він мав роботу. Ми створили затишне гніздечко та розпочали наше спільне життя. Протягом наступних десяти років ми побудували сильну родину, підтримували один одного у всіх труднощах і радощах. У нас народилися Андрій і Галина. Батьки навіть не знали, що у них є внуки. Вони навідріз відмовилися від мене.
Так минуло майже десять років. І ось до мене дійшли слухи, що матір потребує допомоги. Син давно живе у Польщі. І рідко навідується до матері.
Так, доля приготувала мені велике випробування. Моя мати злягла і почувала себе дуже погано. Я вирішила, що потрібно повернутися до батьків і провести більше часу поруч з ними. Марко повністю підтримав моє рішення, Я дякувала Богу, що маю в ньому таку велику підтримку.
Коли ми прибули до рідного села, батьки нас зустріли з холодно і неприязно. За цей час я для них стала чужою. Хоч і пам’ятала про них постійно. А вони тримали на мене злість за моє заміжжя. За їхніми поглядами, я «зрадила» їхні очікування і вийшла заміж за Марка. Але моє серце хотіло відновити зв’язок з ними. І я приїхала до своїх батьків разом з онуками.
Мати лежала в ліжку, біла як стіна. Коли вона побачила мене, по її щоках текли сльози. Вона розплакалася та просила пробачення за свою поведінку і слова, які наговорила в минулому. Відтоді ми почали бачитися часто. Матері потрібна була моя підтримка.
Я наче ожила внутрішньо після цього примирення. Хоч і на душі було сумно, що матір моя вже згасає. Ось так через образу ми втратили аж десять років спілкування, а разом з ним тепла і любові, яких ми обидві недоотримали через ворожнечу. Як добре, що я змогла відпустити минуле. Усім властиво помилятися, але треба вчасно все-таки виправляти помилки. Навіть якщо вони допущені не тобою.
