Я знайшов твою доньку на вулиці
Ігор повертався з роботи, коли задзвонив телефон. Він косивцем глянув на екран — дзвонила мати.
— Сину, ти де? — голос Валентини Петрівни був настільки радісним, що чоловік навіть насторожився.
— Їду з роботи, мам. Щось трапилося?
— Приїжджай. Ми тебе тут чекаємо, — весело відповіла вона.
— Ми? Хто ми? — не зрозумів Ігор.
— Приїжджай — сам побачиш.
— Зараз буду, — коротко сказав він і завершив дзвінок.
Через двадцять хвилин він зайшов у квартиру матері, відчинив двері у вітальню — і завмер. На дивані сиділа його мама… з його донечкою Олесею на колінах.
— Марто, сьогодні зустрів маму, — почав він увечері, підходячи до дружини.
— І?
— Вона питала, чи може прийти на день народження Олесі…
— Ні, — різко відповіла Марта, навіть не обертаючись.
— Послухай, може, вже час її пробачити? Два роки минуло…
— Для тебе — минуло. Для мене — лише два роки, і я пам’ятаю кожен день! Те, що вона зробила, я не забуду ніколи.
— Марто, вона сумує за онукою. Вона вибачилась… Живемо один раз. Нехай прийде.
— Ні! — очі дружини спалахнули. — Я не хочу її бачити!
— А я хочу! Це моя мати, до речі! І, якщо вже бути чесними, тоді ви обидві були неправі. Чому постраждала лише вона?
— Значить, я винна? Добре. Нехай вона приходить. А ми з Олесею поїдемо. Святкуйте удвох!
— Марто, не смій так робити! Я за себе не ручаюсь!
— Ще як посмію! — кинула вона і вийшла з кімнати.
Раніше Марті всі заздрили. Чоловік — красеня і успішний, квартира — одразу після весілля. А свекруха… здавалося, золота жінка. Марта на роботі хвалилася:
— Уявляєте, Ганна Миколаївна настояла, щоб Ігор купив мені шубу. Сказала: «На зупинці мерзнеш!» Ось це турбота!
— Вона нам продуктів цілими сумками приносить. Сама дивиться, чого не вистачає, і замовляє!
— На день народження — останній айфон! Сказала: «Давно пора тобі оновку». Мрія, а не свекруха!
Коли Марта завагітніла, свекруха наче стала богинею. Записувала до найкращих лікарів, приносила найкращі фрукти, теплі речі, вітаміни.
Але як тільки народилася Олеся — усе змінилося.
Свекруха приходила щодня. Купала, годувала, контролювала.
— У тебе мало молока. Тому що ти не стараєшся!
— Я стараюся! — ледь не плачучи, відповідала Марта.
— Ага! Соня ти. Ось і спиш на ходу!
Ігор просив матір приходити рідше. Вона образилася. Почалися дзвінки по сто разів на день:
— Як Олеся? Що їла? Як спала?
— Не забудь провітрити. Але не заморозь!
— Пюре як зробила? Без грудок?
Марта почала тихо ненавидіти цю турботу. Її не слухали, не поважали. У ній бачили лише обслуговуючий персонал для онуки.
Одного разу, після чергової лекції про гречку, Марта не витримала:
— Залиште мене в спокої!
— А я й не збиралася йти! — різко відповіла свекруха. — Мені байдуже на тебе. Мені важлива Олеся! І я буду тебе контролювати, хочеш ти цього чи ні!
Через годину Марта пішла гуляти з донечкою. Проходячи повз аптеку, згадала, що треба купити перекис. Коляску зафіксувала біля входу, забігла на хвилину… А коли вийшла — коляски не було.
Світ обвалився.
Крики, сльози, натовп, поліція… Ігор примчався через півгодини.
І тут — дзвінок від матері:
— Сину, ти де?
— Мамо? — він ледь дихав.
— Я Олесю знайшла. Вона сама стояла! Як ти взагалі можеш довіряти дитину Марті?!
— Їду! — коротко сказав він.
— Соня, не плач. Усе гаразд. Олеся у мами.
— У твоєї мами?! — Марта зблідла. — Вона… вона це зробила?
— Так.
Вони поїхали. Скандал був жахливий. Свекруха виправдовувалася:
— Я хотіла навчити. Щоб знала, як не можна з дитиною поводитися!
— Навчити?! — Ігор був у лютості. — А якби ми до поліції пішли? Ти розумієш, ЩО ти зробила?!
— Мені байдуже! Я хотіла якАле найжахливіше було те, що Олеся, побачивши бабусю на вулиці, радісно бігла до неї, не знаючи, скільки болю ця жінка завдала її матері.
