Моя дружина п0mepлa десять років назад. Покинула мене разом з двома синами. Ростив хлопчиків самотужки. Зараз вони чоловіки 30 і 25 років. У старшого сина — Семена — життя склалося краще, ніж в молодшого — Миколи. Він одружився на непоганій дівчині. Вони переїхали з села у місто. Його дружина працює медсетсрою та виховує їхніх дітей. Семен працює вантажником. Хороший хлопець, але доля випробовує його. Він хворіє останнім часом. Грошей в сім’ї мало. Треба дітей до школи зібрати, Семена постійно лікувати. Син ніколи не жалівся на своє життя. Він радий мати мало, але стабільно.
Микола живе гірше, ніж старший брат. Живе в кінці села з дружиною. Дітей не мають. Стосунки в сім’ї не можна назвати теплими. Микола частенько прикладається до пляшки. Вільну хвилинку проводить з друзями по чарці. Дружина через день бігає по селу, шукаючи чоловіка.
Я не втручаюся в життя синів. Вони дорослі, повинні самі слідкувати за своїм життям. Я проводжу свій час на городі. В мене росте все на світі. Потрібно багато догляду за харчами: сапати, полоти, копати, жуків травити. Не засумуєш.
Тримаю хазяйство. В мене є кури, качки, собака Рудий та кіт Вогник. Впродовж дня годую їх, пою, слідкую за ними. Рудий скрізь мене супроводжує. Зі мною в город йде, копати допомагає. Ніколи не тримав його на привязі. Рудий мій друг, а друзів на прив’язують. На ніч беру його до хати. Ми разом дивимося телевізор, він слухає мої розповіді. Очі в Рудого, як в людини! Стільки розуму в них!
Вогник проводить з нами половину дня. Вранці і ввчечері не відходить від нас. Він частенько ходить до річки рибу ловити. Мені приносив свій улов. Клав біля моїх ніг, ніби хотів сказати: «Ділюсь з тобою хазяїну! Ніхто, окрім мене, про тебе не попіклується!»
З сусідами не спілкуюся. Завжди зайнятий біля дому. Того літа почав садити квіти. Мені подобається цим займатися. Двір ожив від великої кількості гарних кольорів. В роботі проводжу кожен день. Встаю рано, лягаю пізно. Можна сказати, я задоволений своїм життям. Іноді не вистачає копманії, але це компенсують тварини.
Живу на пенсію, їжджу збирати яблука, чи інші плоди, в сусіднє село. Грошей платать достатньо. Продаю овочі з городу, а в зимку вирощую їжу в теплиці. Мені вистачає і навіть складаю 1500-2000 тисяці. Планую, на ці гроші, кришу поміняти та забора нового зробити.
Через дві хатини живе Рая. Її чоловік пішов від неї чотири роки тому. Він прихопив з собою сімейні заощадження і більше ніхто його не бачив. Новостей від нього також немає. Рая розлучилася з ним одразу після інциденту. Буває поговоримо з нею.
Рая часто приносить мені їжу. Вона смачно готує. Зазвичай, я варю каструлю супу і їм його декілька днів. Рая приносить голубці, вареники, пельмені, домашній хліб. Після її візиту, в мене немає вільного місця в холодильнику. Один-два рази в тиждень, можемо чаю разом попити. Рая жінка хороша. Вона приємна мені, як людина.
— Рая, чуєш? — Якось запитав я в жінки. — Не хочеш разом жити? Буде з ким поговорити. Ми ще не такі старі, щоб в самотності проводити вечори.
Рая подивилася на мене. На її губах грала щира посмішка. Вона взяла мою руку в свої долоні і сказала:
— Гарна ідея! Тільки дітей попередь, а я поки речі переберу.
Вирішив спочатку сказати Миколі. Постукав в вікно. Двері відчинила його дружина. Вона виглядала стомленою. Під її очима з’явились великі фіолетові синяки. Помітний недосип і втома. Жінка кивнула мені та пустила до хати.
Син спав на дивані. Біля ліжка лежала пляшка. В кімнаті стояв неприємний запах. Я поморщився і перевів погляд на вікно. Штори заважали сонцю проникнути в кімнату.
Я відчинив вікно навстіж. Взяв з кухні чашку з холодною водою і вилив на сина. Він підірвався з ліжка. Кричав прокльони в адрес своєї дружини. Коли продер очі, помітив мене і заспокоївся. Розповів сину про свої плани та покликав завтра на обід. Він промямлив привітання та пообіцяв прийти.
Степан довго не брав телефон. Я дзвонив шість разів. На сьомий, мені відповіли. Поговорили з сином про буденні речі, а в кінці повідомив про свої наміри. Він відреагував, не як Микола. Син замовк на хвилину і тільки тоді сказав: «Добре».
Рая почала готувати ввечері, а закінчила за двадцять хвилин до приходу гостей. Микола прийшов разом з дружиною. Чистий, поголоней, гарно пахне. Молодець, привів себе до ладу. Вони принесли великий букет ромашок та корзину з фруктами.
Микола ввічливо спілкувався з Раєю. Вони швидко знайшли спільку мову. В хаті стояв радісний гомін. Я дивився на всіх і посміхався. Нарешті в мене буде справжня сім’я. До цього вечора, не думав, що настільки сильно сумую за родинним теплом.
Степана не вистачало. Годинник показував четверту годинну вечора. Останній автобус приходить в шість годин. Може затримався на роботі чи з’явились якісь непередбачуванні плани. Всі ми люди, всяке буває.
Гості продовжували нас вітати. Атмосфера потепліла до ста відсотків. Я намагався розслабитися, але тривога не пускала. Щось мало статися.
Шість годин пройшло. Ніхно не приїхав. Гості пішли в вісім годин вечора. Рая спакувала два пакети їжі і відправила сина з дружиною додому. Як тільки за ними зачинилися двері, я сів на дивана і більше не хотів вставати. Рая підбігла до мене струбована. Більш-менш заспокоїв її. Сказав щось про Вогника і пішов на вулицю. Хотів подзвонити Степану.
Він швидко відповів.
— Сину, щось сталося? — Поцікавився я.
— Ні, все добре. Чому ти запитуєш? — Здивувався син.
— Степане, я чекав тебе… Хотів познайомити з Раєю. Микола був. Ми добре посиділи. Думав, ти теж приїдеш.
— Я не хочу її бачити. — Сказав, ніби виплюнув. В цій фразі відчувалося надзвичайно багато злоби та агресії.
— Сину, що ти таке говориш?
— Я не хочу бачитися з якоюсь сільською бабою, яка запудрила мізки моєму батьку! Краще б про дітей та внуків думав! — І кинув слухавку.
Земля на секунду зникла з під моїх ніг. Рая підхопила мене. Вона запитувала, що мене засмутило. Нічого не говорив. Сини дійсно дорослі і можуть самі про себе подумати. Настав час звернути увагу на своє життя.
