Я ж нікого не кликала у гості! голос невістки зірвався. Я ж вас не запрошувала!
Максим стояв на кухні, старанно збиваючи соус для макаронів. В одній руці тримав віничок, а в іншій розгорнутий кулінарний зошит, обличчя його було сповнене зосередження.
Запах часнику, томатів і базиліка наповнював оселю, переплітаючись з ледве вловимим ароматом топлених воскових свічок, які Оксана розставила у вітальні.
Здається, щось виходить, Максим озирнувся до дружини, яка нарізала домашній сир для салату. Принаймні, не згорнувся.
Оксана усміхнулася, поглянувши на чоловіка з теплою ніжністю. Її густе темне волосся було зібрано в недбалий пучок, а у великих карих очах відбивався мякий світ кухонної лампи.
Ти в мене найталановитіший, Оксана підійшла до нього та обняла за талію. Пахне так, ніби ми в тому самому закладі у Львові.
Туди й прагнемо, Максим підморгнув. Уяви: тиша, легка музика, вечеря при свічках Жодних дзвінків, жодних гостей лише ми удвох.
Ідея відзначити її день народження лише вдвох, подалі від вічної метушні й нескінченних візитів рідних, виникла у них одночасно обом був потрібний вечір тільки для себе.
Оксана ще зранку купила улюблене вино, а Максим домовився на роботі, щоб прийти раніше й приготувати вечерю власноруч.
Коли всі страви вже були готові, а закуски перенесені до вітальні, дружина включила неголосну музику.
З днем народження, люба моя, Максим підняв келих. Нехай цей рік принесе тобі тільки щастя та спокій.
Дякую, мій дорогий, Оксана злегка торкнулася його келиха своїм.
Смак вина був терпким і глибоким. Вона на хвильку заплющила очі, насолоджуючись моментом. Про такий вечір Оксана мріяла вже кілька тижнів.
У цю хвилину, серед благословенної тиші, у передпокої різко задзвонив домофон. Максим насупився.
Хто б це міг бути? Ми ж нікого не чекаємо
Оксана знизала плечима, однак внутрішній холодок тривоги змусив її насторожитись. Максим підійшов до панелі.
Так? запитав у слухавку.
І у відповідь на всю квартиру залунав знайомий і надто бадьорий голос.
Максимчику, це ми! Відчиняй, гостинці несемо! Прийшли привітати іменинницю!
Обличчя Максима витяглось. Він кинув Оксані розгублений погляд.
Мамо? прошепотів він. Що ти тут робиш?
Як що? Прийшла невісточку з днем народження привітати! Давай відчиняй, поки не перемерзли!
Максим без слів натиснув кнопку відкриття підїзду. В квартирі запанувала напружена тиша.
Твоя мама? Зараз? Оксана ледь чутно спитала. В її голосі бриніло хвилювання.
Пробач, я не знав Вона ж казала, що тільки подзвонить…
Не встигли вони опамятатись, як у двері постукали гучно, наполегливо, як у свої, а не в гості.
Максим глибоко вдихнув і відчинив. На порозі стояла Світлана Петрівна, його мама: невисока, кремезна жінка з короткою стрижкою та яскравими губами.
Вона була закутана в пухову хустку із веселим орнаментом і тримала у руках величезний запітнілий контейнер.
Нарешті відчинили! Ми вже, як бездомні коти, на дворі мерзнемо! без привітань вона прошмигнула у передпокій, одразу почала скидати пальто.
Лише тоді Оксана й Максим побачили, що за нею стоїть ще чимало людей. У квартиру влетіли дядько Володимир, брат Світлани Петрівни, кремезний чоловяга у спортивному костюмі з ящиком соку, його дружина тітка Ліда, худенька, моторна пані з велетенським коробом торта, що тримала перед собою, мов щит, а також їхня доросла донька, Христина, яка одразу втупилася у телефон, і двоє молодших дітей, котрі з радісним вереском побігли до вітальні.
Мамо, що відбувається? Максим нарешті спромігся спитати.
Та що такого? Світлана Петрівна повісила пальто на вішак, зайнявши одразу кілька гачків. Ми ж рідня! Вирішили зробити Оксаночці сюрприз! Все для тебе, дорогенька! вона розвернулася до невістки і простягнула їй контейнер. Тримай, холодець домашній. Максим його обожнює.
Оксана машинально взяла важку посудину.
Дякую, Світлано Петрівно, витисла вона. Але ми ми не чекали гостей.
Та ми й не гості! Ми свої! розкотисто засміялась свекруха і рушила у вітальню. Ой, які романтики! Свічки!
Тітка Ліда вже ставила торт на стіл, посунувши для цього вазу з квітами і келихи з вином.
Оксано, з днем народження! Я, до речі, сама пекла, «Прага», за маминим рецептом. Скуштуй не пошкодуєш!
Діти бігали по вітальні, гралися у хованки. Один з них ледь не зачепив підлогову вазу, і Оксана інтуїтивно кинулася її ловити.
Серце шалено калатало. Максим нарешті прийшов до тями й спробував бодай якось владнати ситуацію.
Добре, якщо вже ви тут Проходьте, сідайте. Оксано, може, накриємо на кухні?
Але Світлана Петрівна вже вирішила інакше.
Чого на кухні? Тут же місця хватає! Володя, посунь столик, Ліда, неси тарілки. Христя, залиш вже той свій телефон, іди допоможи!
Христина з неохотою попленталась на кухню, не відриваючись від екрану. Затишна романтика вечора безслідно зникла.
За десять хвилин стіл ломився від принесених смаколиків: холодець, оселедець під шубою, салат «Олівє», мариновані гриби, торт «Прага».
Ну, імениннице, розказуй, як життя? Світлана Петрівна мяко опустилася на диван і спрямувала свій проникливий погляд на Оксану. Досі працюєш? А начальство не прискіпується?
Все гаразд, дякую, тихо промовила Оксана, крутячи виделкою у салаті.
А от Христя наша щось ніяк не знайде роботи, продовжувала свекруха, не слухаючи відповідей. Вчилася-вчилася, а тепер сидить вдома. Може, ти їй якусь вакансію підшукай у своїй конторі? Розумна ж дівчина!
Оксана лише кивнула. Відчувала, як усе всередині стискається. Максим сидів поруч, згорбившись.
Він пробував підтримати розмову, відповідав на питання дядька Володі про футбол, але було видно, що його злило і вимотало усе, що відбувається.
Тільки й робив, що кидав на Оксану винуваті погляди, хоча допомогти нічим не міг. Діти, наївшись солодкого, знову побігли бавитись.
Молодший, Сашко, помітив на полиці колекцію кришталевих фігурок, які Оксана збирала десятиліттями.
Мамо, дивись, які блистки! вигукнув він.
Сашку, обережно, воно крихке! підхопилася Оксана, але було пізно.
Хлопчик потягнувся до лебедя. Пролунав короткий дзвінкий звук, і кришталь розсипався по підлозі дрібними уламками.
Настала гнітюча тиша. Навіть музика давно стихла, і лише шипіли свічки.
Ой леле! вигукнула тітка Ліда. Сашуню, чого ж ти? Я ж казала, не чіпай!
Та ну, чого через глиняночку розстроюватись? махнула рукою Світлана Петрівна. Шкода, звичайно, викинемо й усе. Дитина ж, не нарочно.
Оксана повільно підняла на неї очі.
Це був подарунок моєї бабці, стиха, але надзвичайно твердо сказала вона. Її вже нема.
Ой, бабуся Царство їй небесне. Але ж діти важливіші за всі ті крихітки, не вгамовувалась свекруха. Якщо приймаєш гостей, треба трохи ховати цінності.
Це була остання крапля. Оксана різко встала, і стілець гучно відїхав назад.
Та я гостей не кликала! нарешті зірвався її голос. Я не просила вас приходити! Ми з Максимом хотіли побути удвох! Це мій день народження, а не сімейний зліт!
У вітальні запала гробова тиша. Навіть діти стихли, відчувши напругу.
Дядько Володя втупився в тарілку, тітка Ліда від подиву відкрила рота. Світлана Петрівна почервоніла.
Он як? її голос став крижаним. Ми приїхали привітати, подарунки привезли, стіл накрили а тут нам кажуть, що ми зайві. Я ж матеріально й морально сина виручала! А тепер не маю права в дім зайти?
Мамо, досить, підвівся Максим. Оксана права. Ми хотіли бути наодинці. Ти не мала права ввалюватися без попередження, ще й зі всією ріднею.
Ввалюватися? обурено вигукнула Світлана Петрівна. Це до рідного сина я «ввалююся»? Я ж заради вас стараюсь! А тепер зявилася невістка й ти мене в дім власний не впускаєш?
Ти не про Оксану думай, а про повагу до наших планів. Є межі, мамо.
Спалахнула гучна і безплідна суперечка. Світлана Петрівна сипала докорами, Максим намагався пояснити, рідня сиділа мовчки.
Оксана більше не витримала. Вона мовчки розвернулася та вийшла у спальню.
Крики звучали крізь стіну, притлумлені, але болісні все одно.
Вона не знала, скільки минуло часу десять хвилин чи двадцять. Суперечка вщухла, поступившись важкому мовчанню.
Потім почулись кроки, приглушені голоси, звук зачинених дверей.
Двері у спальню тихо відчинились. На порозі стояв Максим. Він виглядав розбитим.
Вони пішли, тихо вимовив він. Оксано, прости мене, треба було просто відключити домофон
Але ж ти цього не зробив, голос дружини був виснаженим. Треба було її зупинити.
То ж моя мама Вона хотіла як краще.
Краще для кого? Оксана повернулася до нього. В її очах палав вогонь. Для себе? Щоб усім довести, яка вона господиня і турботлива мати? Вона зіпсувала весь вечір!
Що я мав зробити? Виганяти? Був би ще більший скандал
А це хіба не скандал? жінка нервово вийшла у коридор. Вона завжди вирішує за нас: що їсти, куди їхати, як жити! А ти завжди погоджуєшся
Оксана підійшла до вікна. Внизу, на стоянці, вона побачила, як фігури Світлани Петрівни та її рідних сідають у стареньку «Ладу».
Здавалося, буря минула. Оксана добре знала: це лише затишшя.
Я не знаю, як далі, Максиме, прошепотіла вона. Я не хочу більше відчувати страх, що будь-якої хвилини у нашу хату ввалиться твоя мати зі своїми пирогами й порадами.
Я поговорю з нею. Справді поговорю. Поясню, що так не буде більше…
Ти вже разів сто казав І нічого не змінюється.
Ідеальний вечір, який вони планували, так і не відбувся.
Пробач мені, знову зітхнув Максим. З днем народження, кохана!
Оксана заплющила очі. Їй було тридцять три. Відчувала себе на всі шістдесят.
Може, все ж продовжимо хоч якось святкувати? невпевнено спитав чоловік. Там ще багато лишилося недоторканим.
Уже нема бажання, сухо відповіла Оксана. Я дуже втомилась і хочу спати.
Вона вийшла з кімнати й рушила у ванну. Хотілося змити з себе весь цей вечір і заснути швидше, щоб у новому дні не було Світлани Петрівни з її родиною.
Світлана Петрівна після скандалу затаїла образу на сина й невістку. Вона щиро не розуміла, чим змогла їм завадити того вечора.