Вже з дитинства я відчував деяку неохайність у спілкуванні з іншими людьми, особливо з жінками. Бути впевненим у собі — завжди була для мене надто складною задачею. Але найбільшої роздратованості мені завжди завдають мої почуття, а саме — кохання.
Так сталося і з дівчиною на ім’я Анна. Вона була прекрасна, з усмішкою, що розквітала ніжністю, та очима, які зводили з розуму. Її вроді неможливо не захоплюватися. Ми працювали в одній компанії, і щодня я бачив її у офісі — завжди сповнену енергії та життєрадості.
З першого дня, коли вона з’явилася на роботі, я відчув сильне почуття до неї. Але я не міг знайти в собі сміливості зізнатися. Кожного разу, коли хотів підійти до неї, мої ноги важко застрягали на місці, серце стукало так швидко, що здавалося, воно мало би злетіти з грудей. Я навіть не міг правильно сформулювати слова, щоб почати розмову.
Тому я став уявляти, як все могло б бути інакше, якби я зміг зізнатись у своїх почуттях. Фантазувати про те, як ми разом проводимо час, розмовляємо про свої спільні інтереси та насолоджуємося один одним. Я уявляв, як вона усміхається до мене, і ми разом йдемо рука об руку.
Та на жаль, мої фантазії залишалися лише фантазіями. Час минає, і я ніколи не міг знайти сміливості, щоб дійсно зізнатись у своїх почуттях. Я чекав на правильний момент, але здається, він ніколи не наставав. Я відчував, що моє мовчання робило мене ще більш сором’язливим, але я не міг зупинитися.
Час від часу я спробував надати натяк на свої почуття, але, здається, вона ніколи не розуміла, що я хочу сказати. Можливо, мої слова були недостатньо виразними, а можливо, вона просто не знала, як реагувати на мою неявність.
З часом моя нездатність зізнатись у коханні почала впливати на наші стосунки. Вона стала більш віддаленою, а я відчував себе все більше відділеним від неї. Ця заторопливість та непевність зіпсували щось так прекрасне, як наші стосунки. Я не хотів втратити її, але мої страхи і сором мешкали мені відтоді.
Проходили роки, і мої почуття до Анни так і не вщухали. Все ще торкавшись своєї думки про неї, я вирішив, що настав час діяти. Прийшов день, коли я вирішив зібратися з духом і зізнатись у своїх почуттях. Було трохи страшно, але я більше не хотів жити з питанням «що, якби?» у голові.
Підготовка до цього моменту була надзвичайно ретельною. Я вивчив усі можливі реакції на мої слова та спланував кожну деталь. Черговий рік нашої корпоративної вечірки з компанією наближався, і я зрозумів, що це буде найбільш підходящий момент для моєї спроби.
Наближаючись до вечора, я був напружений і збуджений. Підійшов до дзеркала кілька разів, переконуючись, що все виглядає належним чином. Зітхнувши з полегшенням, я зібрався з усіх сил і пішов на захід.
Вечірка проходила в дружній та веселій атмосфері, і я змагався підтримувати високий настрій, хоча серце мало би вилетіти з грудей. Коли прийшов час, я вирішив, що більше ваги має моя спроможність сказати те, що в душі, ніж виховані слова.
Зібравшись з усіх сил, я підійшов до Анни, відволік її на хвилинку від розмови з іншими колегами і повів на тихе місце. Серце билося так швидко, що я важко було сконцентруватись. Але я зміг зібратись з думками і відчув, що це вірний момент.
Я зрозумів, що чекав на це звістку, але тепер, коли це сталося, моя сором’язливість не дала мені можливості нічого сказати. Момент упущений. Я спробував посміхатися, але в серці відчував сум і розчарування.
З часом Анна знайшла іншого чоловіка, з яким почала зустрічатись. Вона здається щасливою, і хоча я радий, що вона знайшла своє щастя, я не можу не думати про те, як все могло б бути інакше, якби я зміг зізнатись у своїх почуттях. Час відчинив багато дверей, але моя сором’язливість назавжди залишить мене з питанням «що, якби?» у серці.
