Три ночі я не можу закрити очей. Совість гризе мене, як голодний вовк, не даючи спокою ані на хвилину. Ніби стою на краю прірви, роздираючись між почуттям обовязку й власними страхами. А все через те, що я на восьмому місяці вагітності, і моє життя ось-ось зміниться назавжди. Після весілля я переїхала до чоловіка в інше місто, залишивши рідний дім у далекому селі під Житомиром за сотні кілометрів. Батьки лишилися там, і ми бачимося рідко то вони до нас завітають, то ми до них, але ці зустрічі можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Нещодавно, під час однієї з таких візитів, ми з мамою сиділи в моїй маленькій кухні у нашій квартирі. За чашкою чаю вона ділилася спогадами про те, як важко їй було, коли я народилася. Розповідала, як залишилася сама з малюком на руках, як вибивалася з сил до сліз, і тільки її мама, моя бабуся, рятувала її від повного розпачу. Її слова торкнули мене за живе я уявила себе на її місці, безпорадну, розгублену, з новонародженою дитиною. І раптом, несподівано навіть для самої себе, випалила: «Мамо, а приїжджай до нас після пологів, поживи трохи, допоможеш мені». Очі мами засяяли, вона оживилася, ніби я подарувала їй другий шанс у житті. Але тут же приголомшила: «Ой, ми з татом охоче поживемо у вас рік! А свою хату здамо, щоб вам грошима підтримати».
Я завмерла, ніби мене облили крижаною водою. Її слова гуділи в голові, як дзвін на сполох. Я люблю тата, всією душею, він для мене цілий світ. Але я кликала лише маму, і не на рік, а всього на пару тижнів, максимум на місяць поки не встану на ноги, не розберуся, як бути матірю. А тут рік, та ще й з батьком! Перед очима миттєво постала картина: тато, як завжди, виходить на балкон покурити. Коли ми самі, я заплющую очі на цей запах тютюну, який пропитує все навколо. Але з дитиною? Я не хочу, щоб моя дитина дихала цим димом, щоб її крихітні легені страждали від різкого смороду. А взимку? Тато то відкриватиме, то закриватиме балконні двері, впускаючи в будинок морозне повітря. Я вже бачу, як моя дитина кашляє, застужена, а я метуся у паніці, не знаючи, як її захистити.
І це ще не все. Татові у нас у гостях нудно йому нічим зайнятися. Або цілий день дивиться телевізор, голосно вмикаючи свої старі фільми, або тягне чоловіка на пиво, і вони десь пропадають аж до ночі. Я не проти, щоб він розслабився, але з немовлям у домі мені потрібен чоловік поруч, а не на посиденьках із тестем. Я уявила цей рік галас, дим, нескінченні клопоти і всередині все стислося від жаху.
Я зібралася з духом і сказала мамі прямо: «Мамо, я кличу лише тебе, і не на рік, а на місяць, не більше». Її обличчя потемнішало, очі наповнилися обра
