-Років так тридцять тому була в мене сім’я та донька. Та так склалося, що ми розійшлися, донька залишилась з колишньою дружиною. Понад десять років я намагався сплачувати аліменти вчасно, проте мій роботодавець постійно затримував зарплатню. Жінка постійно грозилась мені суд0вими позовами. Та що я міг зробити. І так працював цілими днями, тільки толку від того не дуже багато було.
-Так, я пам’ятаю ту чорну полоску твого життя. Дякуючи Богу все вже в минулому.
-Еге ж. Так от весь цей час вона забезпечувала дитину сама. Як же мені соромно за ті часи. Обертаючись назад, точно можу назвати причину нашого з нею розлучення. Вона постійно була перша. У всьому. Краще заробляла, робила кар’єру, попри вагітність, а потім й маленьку дитину, вдома завжди було наготовлено та прибрано. Оленка старалась зі всіх сил, тільки от я не бачив тоді цього. Мені здавалося, що на роботі більше працюю я, роблю для родини більше я, що я головний у всьому світі, та з іншими рахуватись не маю.
-А пам’ятаєш, я неодноразово тобі говорив, що ти чурбан і не цінуєш дружини. От тоді їй терпець і увірвався.
-Та знаю я. Але ж потім я виправився. Знайшов нову роботу, почав гарно заробляти. Спробував помиритись з колишньою дружиною. Відносини, у нас звісно так і не повернулись, але вона хоч пускає мене на поріг. Донька не дуже охоче спілкується зі мною. Чужий я їй. Скільки разів просив її побачитись, поговорити. Вже доросла дівчина, а я нічогісінько про неї не знаю.
Чоловіки сиділи декілька хвилин в тиші. Кожен обдумував щось своє.
-Знаєш, в мене от таке питання до тебе: в знак вибачення, за свою поведінку перед донькою і дружиною, я придбав їм квартиру.. Хорошу, з декількома спальнями й дві ванни там є — у кожної своя…
—Прекрасна ідея, друже! Дозволь запитати, як результат?
-Не знаю. Коли я прийшов до них додому, зустріли мене геть не тепло. Ми сиділи на кухні, донька як завжди мовчала. Коли я заговорив й попросив вибачення, що не виправдав їхніх сподівань, що у нас не було міцної сім’ї, колишня дружина навіть і оком не повела. Просто запитала чого мені потрібно. Що ж, такі вітання я й очікував…
-Так, не дуже приємна ситуація. Ти прийшов з відкритим серцем, а тебе взагалі не сприйняли… співчуваю.
-До бiсa! Це зараз я весь такий розумний можу сидіти та розмовляти про холодні відносини, як мені образливо і тому подібне. Я сам у всьому винен, тільки сам! Як шкода що розумію тільки зараз, скільки часу впущено..
-І не знаю що додати…
-Знову від теми відійшов. Я віддав їм ключі, документи оформлював відразу на ім’я доньки, щоб не було зайвої мороки з ними, коли мене може не стати. Здавалось мені тоді, що все може налагодитись. Дружина зраділа, бо вже багато років вимушені жити на орендованих квартирах. Тоді донька запитала навіщо й звідки в мене такі гроші. Я пояснив, що це гроші з аліментів, які я не міг виплатити вчасно, вони всі тут. Ні копійки на себе не витратив! В цей момент вона закричала на мене. “ Ти гадаєш, що одна квартира змінить моє життя без батька?! Тебе не було поряд, я не могла поділитись з тобою своїми переживаннями та болем! Крім мами мене ні хто не захищав! Вона давала мені все по своїм можливостям, але батька замінити не змогла! ні хто б не зміг!”. Скажи мені тепер, що робити? Як бути в такій ситуації? Хотів як краще, допомогти, вибачитись… Вони мені пробачать хоч колись?
