Я обрав просту дівчину, щоб розізлити своїх багатих батьків, але зясувалося, вона приховує таку таємницю, що у мене підкосилися ноги
День 1
Як дивно оберталося моє життя Батьки завжди хотіли для мене чогось кращого, а я тільки дратувався від їхньої опіки. Якось тато й мама зібрали мене на важливу розмову в нашій квартирі у самому центрі Києва.
Слухай, Остапе, почав батько, викладаючи руки на стіл, ніби то важлива нарада, тобі вже під тридцять. Якщо хочеш отримати родинний бізнес, ти маєш подорослішати. Одружишся, заведеш дім і тоді ми поговоримо.
Мама лише зітхнула і кинула: Такі справи, як наші, потребують спадкоємця з головою, а не парубка, що тільки по кафе гуляє.
В середині мене все закипіло. Що ж Ви цього хотіли? Я вас навчити можу. Приведу таку невістку, що у вас терпіння урветься!
День 6
На волонтерському заході в старому клубі на Подолі я вперше помітив Ладу. Вона виділялася серед натовпу навіть не зовнішністю, а спокоєм. Скромна вишита сукня, коса, манери нічого показного, жодних брендів. Здавалося, вона тут не для себе, а для інших.
Я підійшов і чемно звернувся: Доброго дня, я Остап.
Вона просто кивнула: Мені приємно. Лада. Дивилася так прямо, наче бачила мене наскрізь. На всі мої питання відповідала мало, з усмішкою, ніби й не було різниці, хто я такий.
Звідки ти родом, Ладо?
То звичайне містечко в Полтавській області, нічого особливого.
Я вирішив діяти одразу. У мене до тебе дивна пропозиція. Я маю одружитись через родинні обставини. Хочу справити враження на батьків Тобі цікаво взяти участь у цій авантюрі?
Лада засміялася дзвінко, навіть несподівано. Яких ще випробувань чекати?
Просто не говори про минуле, запропонував я. Будь просто дівчиною. Згодна?
Вона знизала плечима: Домовились, Остапе. Для чогось новенького я, мабуть, готова.
День 24
Коли показав Ладу батькам, мама ледве приховала шок: Ох, Ладо вітаю в родині, сухо усміхнулася, змірявши її поглядом.
Тато глянув важко: Остапе, ти впевнений, що це твоє?
Вона мені ідеально підходить, відповів я. Не женеться за грошима, проста і щира.
Батьки явно терпіли мою витівку, і це було мені тільки на руку. Лада ввічливо відповідала на всі питання, але завжди трималася трохи осторонь, і в її очах я раз у раз бачив щось сховане.
День 30
Перед благодійним балом у ресторані на Хрещатику я прошепотів Ладі: Це вже фінал. Мої батьки ось-ось здадуться.
Вона тільки всміхнулася загадково.
У залі повно гостей, блискучі люстри, вишукані вбрання. Лада ж була сама простота і цим приваблювала.
Раптом до нас підходить мер міста.
Ладо! Яка зустріч! заявив він, потискуючи їй руку.
Я мало не втратив дар мови. Батьки завмерли.
Ще й досі згадують ту школу, яку ваша родина побудувала на Слобідці, продовжив мер з повагою. Ваші благодійні внески на вагу золота.
Лада скромно кивнула: Для мене це важливо.
Коли мер відійшов, батько з переляком шепче: Остапе, ти нам про неї нічого не розказував!
Ще й наш друг Сергій питає: Ладо, ти ж донька Іванюків, найбільшої благодійної родини області! Тільки нещодавно всі про тебе говорили!
У мене все похололо. Лада? Донька Іванюків? Це ж родина, яка дала мільйони гривень на всілякі добрі проекти!
День 31
Після балу я вже не витримав і відвів Ладу вбік:
Ти спеціально прикинулася просто дівчиною?
Вона дивилася мені у вічі й відповіла чесно: А ти що, не грав роль для своїх батьків? Я теж втекла від тиску родини. Мені теж обридло жити за чиїмсь сценарієм. Ми вдвох допомогли одне одному.
Я дивився на Ладу по-новому. Вона була незалежною, розумною і сміливою.
Я ж лишень грався в образ, а вона ціною власної свободи творила своє життя. Вперше захотілося бути чесним.
Може, скажемо батькам усе як є? запропонував я.
Лада кивнула: Пора вже.
Наступного ранку ми сіли всією сімєю на кухні з кавою й сказали всю правду. Я був спокійний вперше в житті мені не було соромно за свої рішення.
Я зрозумів одне: хоч би які плани ми не будували, лише щирість дозволяє зробити справжній вибір. І Лада навчила мене, що сила не в тому, щоб доводити щось іншим, а слідувати собі.
