Я одружився вдруге. Від першого шлюбу маю чотирьох дітей. Оскільки гроші в мене є, я можу дозволити собі утримувати їх. З колишньою спілкуюся тільки про гроші. Вона чудова жінка. Ми прожили разом чудових двадцять років, але я втомився від дітей.
Своїй новій дружині одразу пояснив свою позицію стосовно дітей. Я їх не хочу. Більше не хочу.
Вона молода бездітна жінка. Якийсь час намагалася переконати мене словесно народити ще одну дитину. Її мрія — стати багатодітною мамою. Чудове бажання, миле і наївне. До чого тут я? Якщо вона хотіла створити багатодітну сім’ю, то варто було б звернути увагу на молодших чоловіків.
Розмови не вщухали. Дружина хвалила чужих дітей. Постійно вмикала передачі з дітьми або про дітей. Я терпів, скільки міг. Моєму терпінню прийшов кінець, коли вона погодилася тиждень посидіти з річним хлопчиком подруги.
Я проставив ультиматум — ніяких дітей. Якщо я почую хоч слово про потомство, одразу подам на розлучення. Мене не хвилює, що вона хоче стати мамою. Я тисячу разів сказав їй, що думаю з цього приводу. Дружина прийняла мою думку. Я так думав.
Три місяці жили добре. Вона геть усе зіпсувала. Принесла мені позитивний тест на вагітність. Я тихенько кипів від гніву, але намагався ззовні тримати себе в руках.
— Вітаю, кохана. Збудеться твоя мрія.
Дружина зраділа моїй реакції. Вона повисла на моїй шиї і міцно обійняла.
— Я знала, знала, знала! — Затараторила вона.
— Що ти знала?
— Що ти передумаєш, як тільки я завагітнію!
Я ще раз привітав її і попрохав зібрати речі. Вона застигла з відкритим ротом. Яка наївна жінка! Мене не розтопити черговою дитиною. Вона купалася б в моїх грошах, яки послухала мене. Дружина вирішила інакше. Визнавати цю дитину не збираюся. Аліменти не платитиму. Мене не хвилює де вона буде жити. Треба вчасно слухати. Нехай поплатиться за свої вибрики.
