Я вважала, що знайшла своє щастя…

Сьогодні гірке усвідомлення: я гадала, що вийшла заміж…
Поки Оксана розраховувалася за покупки в магазині «Родина» у Хмельницькому, Богдан просто відсторонився. А коли вона почала складати все у пакети, взагалі вийшов на вулицу. Я вийшла й підійшла до нього, де він палив.
Бодю, візьми пакети, промовила я, простягаючи чоловікові два великі пакети з продуктами.
Богдан глянув на мене так, ніби його змушують до чогось протизаконного й здивовано спитав:
А ти що?
Я зніяковіла, не розуміючи сенсу питання. «Ти що?» що це означає? Нормальний чоловік завжди допоможе фізично. Та й якось не по-людськи, коли жінка тягне важкі сумки, а чоловік поруч легенько крокує.
Бодю, вони важкі, відповіла я.
І що? продовжував опиратися Богдан.
Він бачив, що я зачинаю злитися, але йому із принципу не хотілося їх нести. Він швидко пішов уперед, знаючи, що я не встигну. «Що значить «візьми сумки»! Я що, бидло?! Чи шевчик? Я чоловік! Сам вирішу, нести чи ні! Нічого, сама понесе, надірвиться не надінеться!» міркував мій чоловік. Настрій у нього сьогодні був такий щоб «виховувати» дружину.
Бодю, куди ти? Пакети візьми! крикнула я йому вслід, ледве стримуючи сльози.
Пакети справді були тяжкі. Богдан знав це, бо сам накидав у кошик ці продукти. До хати було недалеко, хвилин 5 пішки. Та коли тягнеш важкі пакети, дорога здається вкрай далекою.
Йшла додому й ледь не плакала. Сподівалась, що Бодя пострибав, та ось-ось повернеться. Та ні: бачила, як він віддалявся все далі й далі. Хотілося кинути ці пакети, але я в якійсь млявості тягнула їх далі.
Дійшовши до підїзду, сіла на лавку, не маючи сил іти. Хотілося плакати від образу й втоми, та стримувала сльози на вулиці плакати стидно. Та й проглинути цю ситуацію не могла: він не тільки образив, а й принизив мене своїм ставленням. А який же був уважним до весілля… Та й навіть якби не розумів, та ж розумів! І вчинив так свідомо.
Здоровенькі були, Оксанко! голос сусідки вивів мене із задуми.
Добридень, баб Параско, відповіла я.
Баба Параска, вона ж Парасковія Степанівна, жила поверхом нижче й дружила з моєю бабусею, поки та була жива. Я знала її з дитинства, ставилась як до другої бабусі. А після її смерті, коли я зіткнулась із першими побутними труднощами, баба Параска завжди підтримувала. Більше було нікому мати живе в Кропивницькому з новим чоловіком та іншими дітьми, а батька свого не пам’ятаю. Тож єдиною близькою людиною завжди була бабуся. А тепер баба Параска.
Я без вагань вирішила віддати їй усі ці продукти. Навіщо ж їх тягла? Пенсія у Парасковії Степанівни невеличка, й я часом її пригощаю чимось смачним.
Ходімо, бабусю, я вас до квартири проводжу, сказала я, знову узявши важкі пакети.
Піднявшись, залишила пакети в баби Параски, кажучи, що це все їй. Побачивши варену свинину, сало, консервовані сливи та інші ласощі, які вона любила, та не могла собі дозволити, баба так зворушилась, що мені навіть стало ніяково, як рідко її частую. Поцілувавшись на прощання, я піднялась додому.
Щойно увійшла в хату, чоловік вийшов мені назустріч із кухні, щось жуючи.
А пакети де? немов ні в чому не бувало спитав Богдан.
Які пакети? його ж тоном відповіла я. Ті, що ти мені допоміг донести?
Ех, та годі тобі! намагався він пожартувати. Ти що, образилась чи як?
Ні, спокійно відповіла я. Я просто зробила висновки.
Богдан насторожився. Чекав кри
Йшла порожніми руками по сходах, чула його крики, але так і не зрозуміла за вісім років спільного життя, чому важко іти порожніми руками. Згодом, коли шум увійшов у стіни, а сльози висохли, відчула дивне спокійне спустошення, ніби винесла з дому пару зайвих пакетів, тільки важчих. Йшла порожніми руками по сходах, чула його крики, але так і не зрозуміла за вісім років спільного життя, чому важко іти порожніми руками. Потім дивилася на його речі біля дверей і десь глибиною знала якби зараз хотіла вигадувати виправдання для його слов, то значить власне почала б випрошувати повагу. Але повагу не виблагаєш вона є або нема, і важче за пакети. Зачинила двері, і стукіт у серці став тихіший, хоча крові в ньому менше не стало. Зачинила двері, і стукіт у серці став тихіший, хоча крові в ньому менше не стало.