8 червня
Маю двох дітей. Обоє від різних чоловіків. Моя перша дитина дівчина на ім’я Лада, їй вже 16 років. Батько Лади справно платить аліменти й постійно спілкується з донькою. Попри те, що мій перший чоловік уже давно одружився вдруге й має ще двоє дітей, він не забуває про нашу доньку.
А от із сином усе складніше. Два роки тому мій другий чоловік раптово захворів, і через три дні його не стало він помер у лікарні. Досі в це важко повірити. Часом здається, що зараз відчиняться двері, і він з усмішкою скаже: Доброго дня!. У такі моменти не можу втриматися від сліз.
Увесь цей непростий час я була дуже близька із мамою мого покійного чоловіка, Ганною Миколаївною. Для неї це теж була неймовірно важка втрата: син був у неї один-єдиний. Ми підтримували одне одного, ділили сльози, розмовляли про мого чоловіка, часто зустрічались і телефонували. В якийсь момент навіть думали жити разом, але згодом Ганна Миколаївна передумала. Так і минуло сім років. Наші стосунки завжди були близькі, майже як із подругою.
Памятаю, коли я чекала на сина, вона згадала про тест на батьківство. Мовляв, бачила в передачі, як чоловік довго ростив не свою дитину і потім дізнався правду. Я одразу сказав їй, що це дурниці:
Якщо чоловік сумнівається в дитині, то він і дбати толком не буде, стане лише недільним татом.
Ганна Миколаївна тоді запевнила, що вірить, що я чекаю саме від її сина. Я був певен, що після народження сина вона захоче зробити тест на батьківство, але вона більше ніколи про це не згадувала.
Цього літа Ганна Миколаївна тяжко захворіла. Стан різко погіршився. Я вирішив, що вона має жити ближче до нас, почав підбирати їй квартиру через агентство нерухомості.
Але коли вона потрапила до лікарні, знадобилося свідоцтво про смерть її сина для оформлення документів. Ганна Миколаївна не могла сама його знайти, тому я сам пішов до її квартири й почав шукати папери в сейфі.
Серед звичних документів трапився мені один дуже несподіваний… Це був тест на батьківство! Виявилося, що коли моєму синові було лише два місяці, Ганна Миколаївна таємно зробила ДНК-тест, який підтвердив його батьківство.
Я був спустошений. Виходить, вона мені ніколи не вірила! Я не витримав і сказав їй все прямо. Вона просила вибачення, плакала, казала, що шкодує через свою дурість. Але в мене душа не на місці. Почуваюся зрадженим після стількох років її мовчання.
Тепер мені важко знову допомагати Ганні Миколаївні. Водночас розумію в неї зовсім немає нікого, хто міг би підтримати її.
Я не хочу позбавляти сина бабусі й буду допомагати, як і раніше. Проте того тепла й тієї довіри, які були між нами, вже не відновити
Сьогодні я вкотре переконався: довіра будується роками, а зруйнувати її можна лише одним вчинком.
