Розповім вам ш0кyючу історію, яка сталась зі мною декілька місяців назад. Це сталось в громадському туалеті на залізничному вокзалі. На підвіконні туалету стояла люльkа з дитиHою. Всі чесно думали, що мама маля зараз знаходиться в одній з кабінок.
Але всі почали переживати лише тоді коли прокинулось маля і почало плакати. Проте всі переживали, але крім мене ніхто не підходив до люльки та не цікавився де матір дитини. Я ж підійшла до дитини, та почала легенько качати її.
Я вирішила почекати та колихати дитину до тих пір поки мама не повернеться. Але прослідкувавши за всіма хто заходив та виходив і прочекавши майже сорок хвилин я зрозуміла, що ніхто за малям не повернеться і його таким чином позбавились. Не могла я залишити малятко, тому вирішила, що зараз слід віднести люльку з дитиною до охорони, а там вже розберемось.
Я взяла цю люльку та пішла шукати пункт охорони, що було не легко, бо чомусь на цьому жд вокзалі було досить все запутано, але по вказівникам я все ж знайшла той пункт. В пункті охорони я знайшла охоронця та пояснила йому всю ситуацію. Охоронець тоді почав жартувати, що а може я вкрала людину, проте майже одразу перестав такі жарти жартувати, бо ми разом зрозуміли, чому маля прокинулось та почало плакати.
-Ой, пані, у вас є діти? – запитав чоловік.
-Ні, я ще не заміжня, тому немає, а що? – здивувалась я.
-Ну дивіться, нам треба буде якось вийти з цієї ситуації, бо ж ні я ні ви досвіду догляду за малим дитям не маємо, а підгузок треба замінити. – сказав охоронець, якому на вигляд було років двадцять сім-тридцять.
-Це так, я тепер розумію чому маля прокинулось та почало плакати, але треба спершу десь взяти підгузки та серветки.
-То давайте підемо в аптеку по підгузки з серветками, а там вже як замінимо дитині підгузок та викличемо поліцію і пояснимо ситуацію, а вони вже будуть розбиратись.
Так ми пішли в аптеку. Чоловік ніс люльку а мене взяв за руку. Саме тоді вже було зрозуміло, що то буде більше чим звичайне знайомство. Коли ми вже прийшли назад до пункту охорони і змінили підгузник приїхала поліція. Почались розшуки мамаші, яка зробила таке. Знайшли її досить швидко, по камерах та реєстрації видачі білетів.
Виявилось, що то була сімнадцятирічна дівчина, що жила в сусідньому селищі. Вона народила дитину, а батько дитини «випарувався» одразу після родів. Вона ж вирішила позбутись дитини саме таким чином. І чомусь вона думала, що її ніхто не знайде. Сказала, що не врахувала камери, тому думала, що якщо купить білет до іншого міста, а сама вийде на наступній зупинці – її ніхто ніколи не знайде.
Там ще довго розбирались з тією дівчиною, приїжджали її батьки, шукали батька дитини і так далі. Але дівчина не хотіла виховувати дитину без свого «коханого», хоча її довго вмовляли батьки, мовляв віддадуть дитину їм, а вона, так як живе з батьками, а вона може переїхати до батьків та виховувати маля разом з ними.
В любому випадку її позбавили батьківських прав, бо в таких випадках забирають дитину «автоматом», а маля я всиновила, адже це виявився чудесний хлопчик, якого я вже ніяк не могла залишити самим. А зараз на роль батька претендує саме той охоронець, який допоміг мені тоді. Хто ж знав, що в той день вирішиться не тільки доля малюк, а ще й наша з Олегом доля.
