Я познайомилась з Назаром на вечірці у спільних друзів. Ми звернули увагу один на одного. Цілий вечір провели разом, не могли відійти один від одного. Мені було з ним нереально цікаво та легко спілкуватись. Виникло навіть відчуття, що ми знайомі дуже багато років, мало не все життя.
Потім після закінчення вечора Назар провів мене додому. Всю дорогу ми не замовкали та продовжували розмовляти на всі теми. Такого співбесідника я ще ніколи не зустрічала. Ми обмінялись номерами телефонів і я просто з нетерпінням чекала його дзвінка чи смс. І ось наступного дня він запросив мене на побачення.
Я була неймовірно рада цьому та буквально рахувала хвилини до зустрічі. І коли ми нарешті зустрілись я була у величезному шоці від його зовнішнього вигляду: костюм, в якому Назар шикарно виглядав, букет квітів. Галантний та тактовний молодий чоловік просто покорив моє серце.
Ми сиділи в ресторані, вели бесіду про все на світі, але коли мова дійшла до теми сім’ї – він одразу перевів її. Одразу було зрозуміло, що він не хоче про це говорити, тому я не наполягала. Подумала, можливо в нього проблеми в сім’ї, які він не хоче виносити на огляд чи взагалі згадувати або що.
Саме з того побачення почався букетно-цукерковий період в наших відносинах. Так, ми почали зустрічатись. Це був справді неймовірний час, найкращі часи в моєму житті. Назар дарував мені квіти та подарунки, писав вірші в мою честь. Словом дістався мені просто нереальний романтик.
Через деякий час Назар запропонував жити разом і я з великою радістю погодилась. Коли я приїхала до квартири Назара з валізами, то мені здалось, що місця малувато. Бо ж квартира однокімнатна та не сильно маленька. Я звикла, що можу побути на одинці, але вирішила, що звикнусь з цим.
Наступного дня рано вранці, в годині сьомій мені зателефонувала мама Назара. Я була здивована коли прокинулась від дзвінка, але все таки взяла слухавку.
-Алло? – сонно сказала я.
-Доброго ранку! От ти звісно сплюха! Назару хто сніданок готувати буде? А ну вставай та йди готувати моєму синочку їсти!
Від таких слів в мене очі стали круглі та шириною з п’ять копійок. Що-що, а таке я ніяк не очікувала. Я запитала питання Назару, але він просто мовчав та чекав на їжу. Я зрозуміла, що тут відбувається і вирішила, що я в цьому дурдомі не залишусь. Якщо мама Назара, потенційна свекруха буде щоранку перевіряти мене і не тільки що ранку, а Назар буде поводити себе як мамин синочок, я не зможу спокійно та щасливо жити. Це не варто тієї романтики, яку мені завжди влаштовує Назар.
Тому я написала список покупок. Та ще й не малий, щоб мені вистачило часу. На що? Як на що? Щоб речі зібрати та втекти. Я так і зробила, а ключі від квартири передала сусідці і написала записку про ключі прикріпивши її до холодильника.
Я рада, що зробила тоді саме так. Так підказало мені моя адекватність та серце. А ви як думаєте, треба було залишатись, чи все таки я правильно вчинила?
