Я вийшла заміж у 50 років, думала, що нарешті знайшла своє щастя, але навіть не уявляла, що мене чекає
Я одна з тих жінок, які одружилися досить пізно. На жаль, мій пізній шлюб швидко закінчився.
Друзі часом називали мене «задумливою», бо завжди прагнула до знань. Я закінчила магістратуру та працюю бібліотекаркою в Києві. Моя подруга познайомила мене з майбутнім чоловіком. Йому було 59, але він не втрачав надії знайти свою другу половинку. Я була на девять років молодша за нього. Василь одразу підкорив моє серце. Освічений, культурний чоловік, який захоплюється поезією та літературою. Ми почали спілкуватися, і вже після кількох місяців Василь зробив мені пропозицію.
Я погодилася давно мріяла мати сімю. Після весілля ми почали жити у моїй квартирі, бо донька Василя разом зі своєю родиною мешкала в його домі. Чесно кажучи, я й гадки не мала, до чого це призведе. Я звикла бути одна, але тепер все кардинально змінилося, і мене це дратувало. Пляма на скатертині, зімята ковдра, розкидані по дому шкарпетки, якісь дивні речі, що зовсім не вписувалися у мої плани Все мене нервувало. Здавалося, що він живе в готелі, а всі домашні справи на мені. З грошима у Василя також були постійні проблеми. Я не витримала, коли замість того, щоб полагодити кран, він зробив його ще гіршим, а лише потім викликав сантехніка.
В той день я зрозуміла я не хочу терпіти й мучитися; ми обоє дорослі люди, у кожного свої звички. Невдовзі ми відверто поговорили; виявилося, Василя все влаштовує. Я спокійна людина, не люблю сварок, але знайти компроміс не вдалося: донька Василя вже планувала власне життя в батьківській квартирі, думаючи, що він назавжди залишиться зі мною. Лише через три місяці Василь погодився на розлучення. Він попросив повернути подарунки. Віддати відро для сміття та ланцюжок для мене не було проблемою.
Ця історія змусила мене замислитися: чи можливо після 50-ти років побудувати по-справжньому щасливе подружнє життя?
