Я Bіддaла бaтьkів у дім приcтарілих і почала щасливо жити

Мої батьки старі люди. Мама ще ходить, може виконувати неважко завдання по дому. Чай сама робить, але приготувала їжу не може. Їй важко відкрити обгортку від цукерки. Приймає ванну довго, десь години дві. Завжди пропоную допомогти, але вона відмовляється. Вдягається теж довго. Мені важко на це дивитися, але мама горда жінка. Вона звикла все робити сама.

Батько лежачий. Він взагалі нічого не може робити без допомоги. Кожен раз, коли він хоче піднятися, щоб поїсти, мені доводиться його піднімати. Я годую його з чайної ложечки, потрошку. Стараюсь готувати їжу, яку не потрібно довго жувати. Ванну батько не приймає. Мама довго, але обережно обтирає його рушником. Вона сама ледь-ледь може щось робити, але цю процедуру взяла на себе.

Я багато працюю, адже треба тягти себе та двох пристарілих батьків. Вранці готую багато їжі для мами та батька. Все ставлю на зручній для мами висоті. Ввечері прибираю квартиру, перу, годую батька і лягаю спати. Часу на відпочинок немає. Особистого життя також. Кинути батьків на призволяще не можу. Вони мої найрідніші люди. Завжди допомагали мені та підтримували. Колись ці люди віддали своє здоров’я, щоб придбати мені житло. Я вдячна їм безмежно.

Останнім часом, моє здоров’я почало псуватися. Боліла спина, адже піднімати сімдесяти кілограмового батька кожен день, важко. Погано сплю, можу розплакатися в продуктовому магазині. Мені дуже тяжко.

Мама помітила мій стан. Вона покликала до батька в кімнату. Хотіла серйозно поговорити.

– Донечка, ми тебе дуже любимо. Знаємо, ти нас теж. Колись ми були твоєю опорою, а зараз перетворились на тягар. Не пройде і року, як я можу стати такою, як наш батько. Дізнайся де в нас гарний дім пристарілих і відправ нас туди. – Сказала мама і щиро посміхнулася.

Я втратила дар мови. Хотіла щось сказати, але не знала що. З одного боку, це мої батьки і їм треба допомога, а з другого – я дійсно втомилась, більше так не можу жити.

pixabay

Кивнула мамі. В цей же день поцікавилась де в нашому місті дім пристарілих. Не хотіла віддавати батьків у перший ліпший. Треба буде, повезу в інше місто і буду їздити кожні вихідні, але там батькам має подобатись.

Об’їздила з десяток закладів, але мені все не подобалося. Я придиралася до чистоти, поведінки і компетенції працівників, а також до вибору дозвілля. В одному домі для пристарілих були тільки книги, але моя мама не зможе читати. В останньому, куди я приїжджала, я помітила широкі гойдалки, мама таке любить, і телевізор. Буде чим зайнятися. Поспілкувалася з медичними сестрами. Милі жінки за сорок. Чуйні та привітні. Поцікавилась в інших стареньких, як їм живеться. Всі відгукувались позитивно. Сюди і привезу батьків.

З переміщенням батька мені допомогли працівники дому для пристарілих. Все пройшло добре. Кімнати в батьків різні, адже жінки живуть окремо від чоловіків. Збираються старенькі в спільній вітальні. Там грають в карти, шахи, доміно і інші ігри. Хтось обговорює життя, а інші серіал, який вчора подивились.

З медсестрою поговорила особисто. Вона розповіла, що частину пенсії стареньких вони забирають на препарати, а інша – залишається в них. Хтось одразу віддає все, а потім просить на свої скромні фінанси купити цукерок чи яблук. Якщо в пенсіонерів є рідня, вони самі привозять щось смачненьке. Як на мене, чудові умови.

Моє здоров’я прийшло у норму. Довелося трішки витрати грошей, але на здоров’я не жаль. Жити дійсно стало легше, навіть з подругами почала бачитися. До батьків їжджу кожні вихідні. Проводжу з ними декілька годин. Мама розцвіла. Розповідає про своїх нових подружок, історії із чужого життя або ж переповідає серії серіалу. І в неї, і в мене з’явився вільний час, який ми витрачаємо на себе. За батьком тут доглядають професіонали, тому йому теж немає на що жалітися.

Життя стало кращим для нас всіх, тому не бійтеся віддавати батьків у дім пристарілих.

Оцініть статтю
Джерело
Я Bіддaла бaтьkів у дім приcтарілих і почала щасливо жити