Від народження і протягом усього життя у мене була особлива роль у сім’ї — я народився четвертим і не був бажаним для батьків. Бути четвертим не легко, особливо коли ти почуваєш, що тебе батьки постійно сприймають з докором. Наче ти сам просився на цей світ. Чи увійшов у ту сім’ю через відчинені двері. Було очевидно, що мої старші брати і сестри мали особливе місце в серцях батьків, а мені відводилося місце на задвірках. і я, звісно, від цього дуже страждав. Але не міг і не вмів своїм болем поділитися з ближніми.
Все почалося з того, що мої батьки були занадто зайняті і втомлені вихованням трьох дітей. Вони не мали достатньо часу й енергії, щоб вкладати в мене таку саму увагу, яку вони приділяли старшим. Окрім того, як я зростав, я почував, що я не бажаний. На мені постійно зганяли злість батьки, коли були роздратовані. Також шматок торта чи шоколаду перепадав лишень мені за принципом залишку. Отож, часто я через те залишався без ласощів, оскільки мої старші брати і сестри на свій вік були спритнішими.
У школі ця ситуація тільки погіршувалася. Я не був обдарованим учнем, і мої досягнення завжди залишалися в тіні досягнень моїх братів і сестер. Вчительки порівнювали мене з ними і висловлювали своє розчарування. Це було дуже боляче. Я відчував, що ніколи не зможу задовольнити очікування ближніх. Треба додати, коли я пішов у школу, то батьки часто завантажували мене домашніми справами,після виконання яких у мене вже не залишалося сил на уроки. Я засинав над книжкою чи зошитом.
І так було це до того часу, аж поки я не усвідомив, що нікому в цьому світі я не потрібен, окрім себе самого. Почав думати над тим, як піднятися над обставинами, як перебороти у собі цей біль приниження і сирітства при живих батьках.
Я почав шукати себе у сферах, в яких я відчував себе комфортно. Замість того, щоб зосереджуватися на тому, що інші думають про мене, я вирішив розвиватися у власному темпі і займатися тими речами, які мені дійсно цікаві. У мене не було часу на пустощі й ігри. У мене й не було друзів, з якими б я міг проводити власний час. Так, причина була в мені, бо я скрізь відчував себе небажаним.
Поступово, я розкривав свої таланти і здібності. Я почав вчитися музиці і займатися графікою. Ці заняття стали моїм способом виражати себе і знайти своє місце у світі. І в тих заняттях я знайшов щастя. Світ музики і малюнків цілком поглинав мене.
Згодом графіка стала моєю професією. Я став сильним і незалежним. Цей вантаж, який я проніс протягом усього життя, перетворився на віру у себе і вміння долати перешкоди. Хоча відношення моїх батьків до мене ніколи не змінилося, я знаю, що це не визначає мою власну цінність.
Я навчився цінувати себе і знайшов людей, які мене підтримують і приймають таким, який я є. Тепер я стою на порозі створення сім’ї і прошу Бога, щоб я у вихованні дітей не допустив помилок своїх батьків.
