Моя дружина поmерла, коли донечці було тринадцять років. За освітою я вчитель української мови та літератури. В ті часи, я багато працював, а вільний час приділяв Тетянці. Нові стосунки не будував, адже треба дитину на ноги піднімати. Жити на зарплату вчителя важко. Я відмовляв собі в деяких речах, щоб купити все донечці.
До смерті дружини, ми змогли купити квартиру. Дякую батькам, які нам багато в чому допомогли. Я планував зробити квартиру дарчою. Хотів впевнитися, що моя єдина донька буде мати житло після моєї смерті.
Тетянка дорослішала. Я почав виділяти їй кармані гроші. Спочатку давав п’ятдесят гривень, а потім сто. Ціни ростуть і потреби дитини також. На випускний, ми придбали найкращу сукню. Три з половиною тисячі витратив на наряд, ще п’ятсот гривень — на зачіску, двісті п’ятдесят – манікюр і ще декілька сотень на прикраси. Моя красуня була найкраща.
Поступила моя донечка в хороший ВУЗ. До того часу в мене було три роботи. Донька вчилася на акушера-гінеколога, тому грошей на навчання потрібно було багато. Перший рік 40000 тисяч, а далі, кожен рік, сума росте на 10000 гривень. Я хотів дати їй хорошу освіту.
Тетяна не працювала, бо весь час приділяла навчанню. Дзвонила рідко, але я все чудово розумію. Вона гризе граніт науки. Медицина – це тяжка справа. Так пройшло два роки.
Увесь цей час, Тетяна прохала переписати квартиру на неї. Вона хвилювалася за моє здоров’я. Я дійсно останнім часом хворів, але помирати не збирався. Сидів поки без роботи, лікувався. Відмахувався від її прохання поки міг. Я вже зібрав гроші, щоб дарчу оформити. Але прохання продовжувалися. І я поступився.
Зробив усе, як прохала донечка. Прожив ще два місяці, уже в доччиній квартирі, а потім приїхала Тетянка. З чоловіком. Вона одружилася ще на першому курсі. Мені нічого не сказала. Жодного словечка. Мене «ввічливо» попрохали звільнити квартиру. На збір речей дали декілька годин.
В мене мову відібрало. Як так можна зробити? Вигнати власного батька на вулицю! Я ж усе життя заради неї жив. І це така мені дяка! Навіть не дали час роботу та квартиру знайти. Вони ж не будуть сьогодні ж вселятися у житло.
Я сильний чоловік, але в мене виступили сльози. Не хотів показувати свою слабкість перед цими, як виявилось, чужими людьми. Швидко зібрав речі, тишком-нишком забрав коштовності дружини, це дорога пам’ять про неї, і пішов геть. Не прощаючись.
Мені не було куди йти. Грошей на квартиру не вистачало, вирішив знайти кімнату. Мені багато не треба. Трішки пошукав і знайшов. Першу ніч переночував на вулиці, а наступні три місяці прожив у теплі. Але гроші закінчилися. Я, з тяжким серцем, здав коштовності у ломбард. Ці гроші трішки виручили, але знов мене чекала вулиця. Роботи не було, грошей також, кімнату покинув та став безхатченком.
Ночував де-небудь, їв те, що знайду в сміттєвих бачках. Бувало, люди куплять якогось пиріжка і віддадуть. Щоб хоч трошки краще харчуватися, збирав папір та скло, здавав і знов купував їжу.
Я був розбитий. Самостійно не міг себе зібрати назад. Пам’ятаю, яким сильним чоловіком був. Як жорстоко зі мною вчинили. Але світ не без добрих людей. Один хлопчина почав мене підгодовувати. Ми багато говорили з ним. З часом, довірився малому. Розповів свою історію від початку і до кінця. Іван пообіцяв подумати чим можна допомогти.
Все життя буду вдячний цій зустрічі. На наступний день, до мене прийшов Іван. Він сказав, що його сім’я з радістю мене прийме. Було не зручно. Хлопець довго вмовляв і я здався. А далі, моє життя стрімко пішло в гору.
Дмитро та Олександра ґречно прийняли мене. Сказали, їхній син бачить добрих людей, а добрим людям треба допомагати. Я привів свій зовнішній вигляд у порядок. Старався не сидіти без діла і хоч якось допомагати. Почав займатися репетиторством з Іваном, робив хатню роботу.
Дуже скоро пара запропонувала мені переїхати у село до матері Дмитра. Там вакансія у селі вільна, а жити вдвох веселіше. Не думаючи, погодився. Тепер в мене була робота, кохана жінка і гарні друзі. Ми з Надією, мамою Дмитра, одразу сподобалися один одному. Вирішили не затягувати з одруженням і через два місяці розписалися. Я щасливий і радий, що світ не без добрих людей.
З донькою не спілкуюся. Вона не проявляла інтересу до мого життя. Напевно, була зайнята ремонтом, тепер уже, у своїй квартирі.
