Якось я стала свідком неприємної ситуації.
Ми з подругою вийшли попити кави. Забрали замовлення і пішли у парк. Хотіли посидіти на лавочці, випити свої напої та поспілкуватися. Сіли недалеко від пари з дітьми. Мама говорила по телефону, а батько пив щось міцне. Діти бігали й робили все, що їм заманеться.
Намагались не звертати уваги на шум, але погано виходило. Діти не просто кричали, вони репетували, аж в вухах закладало. Бігали під ногами прохожих. Врізались в незнайомих людей, падали, кричали і знову бігали.
Їхня мама приклеїлась вухом до слухавки. Вона щось жваво обговорювала. Батько взагалі не дивився на своїх дітей. Склалось враження, ніби його силою витягли на прогулянку.
Діти продовжували носитися парком. Вони помітили клумби. Швидко переключились на них. Малі бешкетники заплигнули на квіти й почали видирати їх з землі. Грязюка та квітки літали по всьому парку. Діти жбурлялися рослинами у відвідувачів. Одній жіночці забруднили білу блузку. Вона не стала мовчати, а пішла до батьків розбиратися. Ми з подругою з цікавістю спостерігали за цим.
— Я перепрошую, – почала говорити жіночка, – ваші діти зіпсували мені блузку.
Батьки не реагували. Мама далі говорила по телефону, а батько дістав вже другу пляшку.
— Я перепрошую! – Сказала жінка гучніше.
Тільки тепер на неї звернули увагу.
— Людочка, зачекай, будь ласка. – Промовила мама до подружки по ту сторону телефона. – Так, так, що ви говорили?
– Ваші діти зіпсували мені блузку. Вони жбурляються квітами у перехожих. Будьте ласкаві, вгомоніть їх.
— Не може такого бути! – Сплеснула у долоні мама. – Вітя, ти чув! Хіба наші діти можуть таке робити?!
Мама підскочила з лавочки. Швидко поглядом знайшла своїх дітей і полегшено видихнула.
— Ох, ні, ні, не обманюйте! – Сказала вона жінці. – Мої дітки граються з квітами. Нічого більше!
А малі бешкетники дійсно затихли. Напевно, така ситуація повторювалась не раз. Діти навчились, як правильно себе поводити, щоб не отримати наганяй.
— А вас не бентежить грудки землі поза межами клумби? Думаєте, вони там завжди були? – Жінка починала закипати від гніву, але все ще намагалась тримати себе у руках.
— А може це ви самі себе забруднили, а тепер прийшли до нас гроші вимагати! – Неочікувано викрикнув батько.
І почався скандал. Поки жінка сварилася з горе батьками, діти вилізли з клумби та побігли дражнити чужу собаку. Вони бігали за твариною, гучно тупали, кривлялися і смикали бідолаху то за вуха, то за хвоста. Прибіг хазяїн собаки. Намагався врятувати свого улюбленця. Відганяв дітей, а вони кривлялися та показували гримаси хлопцю.
Батьки досі сварилися з жінкою. Вони взагалі забули про своїх малих. Діти продовжували знущатися над твариною. Моя подруга не витримала цього балагану. Пішла допомагати хазяїну собаки. Вона зловила малих та, взявши за руки, привела до батьків. Ті почали ще більше кричати. Подруга слова не могла вставити. Мама дітей кричала, ніби її дітей вдарили. Чоловік поривався вдатися до кулаків. Ситуація виходила з під контролю.
Підійшов хазяїн тварини. Він також висказав претензії горе батькам. Ті сварилися одразу зі всіма. Погрожували викликати поліцію, написати заяву на мою подругу про фізичне насилля над їхніми дітьми. Малі ж сміялися та кидали один на одного багатозначні погляди. Їм точно подобалось дивитися, як їхні батьки сваряться з незнайомцями.
Я дивилась на це зі сторони і розуміла, нічого моя подруга цим людям не доведе. Пішла, забрала її і потягла додому. Сенс сваритися з такими батьками? Тільки нерви зіпсуються.
Подруга ще довго не могла заспокоїтися. Всю дорогу додому кипіла, наче вулкан. Вона уперше зіткнулася з такими ненормальними батьками. Я ж розуміла, таких багато. Мало хто розуміє, недостатньо народити дитину, потрібно вміти виховати.
