Мені соромно брати тебе на святковий вечір, Ігор навіть не відірвав погляду від смартфона. Там будуть люди… Справжні люди.
Катерина стояла на кухні, тримаючи пакунок молока з «Яготина». Дванадцять років шлюбу, двоє дітей. І ось, тепер їй сором.
Я одягну чорну сукню. Ту саму, що ти купував у Києві.
Не в сукні справа, вже дивлячись прямо на неї, холодно кинув Ігор. У всьому іншому справа. Подивись на себе: зачіска, обличчя Все якесь невлаштоване. З’явиться Роман своєю дружиною. Вона, між іншим, стиліст. А ти… сама все розумієш.
Мабуть, я просто не поїду.
Оце правильно. Я скажу, що ти захворіла і температура. Хай ніхто й не заїкається.
Він пішов у ванну. Катерина так і залишилась стояти посеред теплої кухні. В сусідній кімнаті спали їхні діти: Михайло, десять років, та Оленка, вісім. Кредити на квартиру, комуналка, шкільні збори. В цьому домі вона розчинилася цілком, а її чоловік почав нею соромитись.
Та він зовсім з глузду з’їхав? Лариса, подруга й майстриня зачісок, довго не могла підібрати слів, коли Катерина розповіла їй.
Соромно тягнути дружину на вечір? Ким він себе уявляє?
Зараз завгосп, бо дали підвищення.
І тепер він вартий більше? Лариса налила окріп у горнятко так голосно, що той аж задрижало. Згадай, що ти вміла до дітей.
Я вчителькою працювала.
Я про інше. Ти ж робила неймовірні прикраси з бісеру! Памятаєш, з синім агатом? Я досі нашу ту підвіску всі питають, де купила.
Катерина всміхнулась крізь сльози. Справді, вона складала буси тоді, коли Ігор ще дивився на неї з зацікавленням.
Це було давно.
Отже, ти і зараз зможеш, Лариса сіла ближче. Коли цей вечір?
У суботу.
Супер! Завтра приходь до мене. Я все зроблю: зачіску, макіяж. А сукню візьмемо у Вікторії у неї цілий гардероб! Прикраси знайдеш свої!
Ларисо, але ж Ігор…
Забий. Поїдеш, як справжня королева. Він на місці не всидить!
Вікторія принесла сукню темно-сливову, з відкритими плечима, до підлоги. Вони приміряли її понад годину, підганяли по фігурі, переколювали шпильками.
До цього кольору підійде тільки щось особливе, мовила Вікторія, підбираючи фасон. Ані срібло, ані золото.
Катерина відкрила маленьку скриньку. Там, загорнутий у мяку серветку, лежав комплект кольє й сережки.
Синій авантюрин, її власноручна робота. Їй було двадцять вісім, коли вона його робила для особливого випадку, що так і не настав.
Це ж справжній витвір! Вікторія аж задихнулась. Це ти зробила?
Я сама.
Лариса створила легку хвилю у волоссі. Макіяж ніжний, однак яскравий. Катерина одягла сукню, защіпнула свої прикраси. Камені лягли холодом, але водночас і впевненістю.
Іди просто до дзеркала, підштовхнула Вікторія.
Катерина підійшла і побачила не домогосподарку, що роками миє підлогу і рве волосся від побуту, а жінку, якою вона була колись.
Ресторан на Подолі. Зал сповнений світла, суконь та парфуму, розмов і музики. Катерина увійшла, як і планувала, із запізненням. Після її кроків в залі на мить стало тихо.
Ігор стояв біля бару, сміявся до чийогось жарту. Він побачив її і вся його поза застигла. Катерина ступила повз нього, не подивившись у його бік, сіла за столик біля вікна. Спина пряма, руки лежать на колінах спокійно.
Перепрошую, це місце не зайняте? спитав чоловік років сорока пяти, в стильному костюмі, з лагідними очима.
Ні, сідайте.
Андрій. Співвласник пекарні разом з Романом. А ви, якщо не секрет?
Катерина. Дружина завгоспа.
Він глянув на прикраси.
Це авантюрин? Руками роблено, так? Знаєте, мама захоплювалась мінералами, таке рідко зустрінеш!
Я сама сплела.
Справді? Андрій провів пальцями по плетінню. Це незвично. Ви продаєте?
Ні. Я домогосподарка.
Дивно. З такими руками на кухні лишатися тож.
Він цілий вечір був поряд. Вони говорили про каміння, про ідеї, про те, як просто можна себе забути у щоденній рутині.
Андрій запросив на танець, потім пригостив київським тортом і сміявся разом із нею. Катерина бачила, як Ігор раз по раз зиркає у їхній бік, як його щелепа все більше стискається.
Коли вона виходила, Андрій проводив до автівки.
Катерино, якщо повернетеся до своїх прикрас телефонуйте! він простягнув візитку. Маю знайомих у Львові, їм таке треба.
Катерина взяла картку і кивнула.
Вдома Ігор не витримав і хвилини.
Ти що влаштувала, га? Весь вечір з Андрієм! Усі глазували бачили, як моя жінка підлизається до чужого!
Я просто спілкувалась.
Три рази танцювала! І Роман спитав, що це було. Мені так соромно!
Тобі завжди соромно, вона скинула туфлі. І коли мене бачать, і коли не бачать. Є щось, за що тобі не соромно?
Замовкни! Думала, сукню вдягла і що, стала людиною? Та ти ніхто! Живеш на мої гривні, косиш під королеву.
Колись вона б просто розплакалася. Пішла б зачинятись у спальні. Але щось в ній розламалось або, може, вперше стало цілісним.
Лякливі чоловіки бояться сильних жінок, вона ледве чутно вимовила. Ти просто комплексуєш, Ігорю. Боїшся, що я побачу, який ти насправді.
Геть із квартири!
Подаю на розлучення.
Він мовчав, злякано дивився на неї вперше не з злістю, а розгублено.
Куди ти підеш із двома дітьми? З бісером не виживеш.
Виживу.
Вранці вона витягнула візитку Андрія й набрала номер.
Андрій не поспішав зустрічались у маленькому київському кафе, говорили про справу. Він познайомив з власницею галереї, де цінують авторську роботу. Обговорили, що ручна праця сьогодні знову на хвилі, людям давно остогидло дешеве.
Ви не лише талановита, Катерино у вас є смак, і цього не купиш, поважно сказав Андрій.
Вона почала працювати ночами: авантюрин, яшма, сердолік. Кольє, сережки, браслети. Андрій забирав все готове, передавав у галерею. Минуло кілька днів і все розкупили. Замовлення ставало щоразу більше.
Ігор не знає?
Він не говорить зі мною.
А розлучення?
Знайшла адвокатку. Починаємо оформлення.
Андрій допоміг без зайвого шоу порадив юриста, допоміг знайти нову квартиру на Троєщині. Коли Катерина складала речі, Ігор стояв у дверях і глузливо сміявся.
За тиждень повернешся. Приползеш.
Вона закрила валізу і пішла, не відповідаючи.
Пів року орендована двокімнатна на околиці, робота, діти, творчість. Галерея оголосила виставку її робіт. Катерина відкрила сторінку в Інстаграмі усе більше підписників, замовлень.
Андрій носив Михайлу книжки, возив Оленку на танці. Не тиснув, просто був поруч.
Мамо, а Андрій тобі подобається? якось спитала Оленка.
Так, подобається.
І нам. Він ніколи не свариться.
Через рік Андрій просто за вечерею сказав:
Я хочу, щоб ми були разом. Всі троє.
Катерина була готова.
Промайнуло два роки. Ігор, звільнений після того, як Роман дізнався від когось про його поводження, тягав коробки в гіпермаркеті. Малосімейка, борги, самотність.
Йдучи Хрещатиком, він побачив їх біля вітрини ювелірного. Катерина у світлому пальті, доглянуте волосся, той самий авантюрин на шиї. Андрій тримав її за руку. Михайло і Оленка сміялись, щось розповідали.
Ігор спинився біля скла. Довго не зводив з них очей. Як Андрій відчиняє дверцята авто для Катерини. Як вона всміхається.
Потім подивився на власне відображення: стара куртка, стомлене бліде лице, порожній погляд. Він загубив свою королеву. А вона навчилась бути щасливою без нього.
Його найстрашніша кара врешті зрозуміти, що втратив назавждиНа іншому боці скла Катерина відчула чийсь погляд. Обернулась, спіймала у відображенні знайому постать зсутулену, змарнілу, зі слідами колишньої гордості. На мить їхні очі зустрілись, і Катерина усміхнулась впевнено, лагідно, без жалю. Вона більше не належала його минулому.
Оленка, помітивши материн погляд, потягнула її за руку:
Мамо, йдемо, морозиво розтане!
Катерина рушила вперед, залишаючи відбиток долоні на теплій долоні Андрія. Назустріч весні, що починалася з нею, з її легкої сукні, з її легких кроків і вільного серця.
І під мерехтінням прикрас на сонці їй раптом здалося, що весь світ мов кольоровий бісер: ліпиться докупи, розсипається, але саме ти вирішуєш, яким узором складеться твоя історія.
