Я сіла у автобус, який прямував у село до матері. Але коли прийшов час виходити, я не змогла, і тим же автобусом поїхала назад додому. Я розумію, що вже достатньо доросла і потрібно помиритися з батьками, але у мене не виходить переконати себе це зробити.

   Перед самим Різдвом я вирішила примиритися з матір’ю. Я сіла у автобус, який прямував у село до неї. Але коли прийшов час виходити, я не змогла і тим же автобусом поїхала назад додому. Я розумію, що вже достатньо доросла і потрібно помиритися з батьками, але у мене не виходить переконати себе це зробити. Дуже важко.

   Я вже втратила свою власну сім’ю, тому часто почуваю себе дуже самотньо. Мені дуже важко приймати той факт, що допомоги чекати ні від кого, навіть підтримки. Я весь час почуваю себе нікому не потрібною, ніхто навіть не турбується як у мене справи. 

   Я жила у повній нормальній родині. У мене був старший брат, мама і тато. Але з самого дитинства я знала, що мама більше любить брата і тому приділяє йому набагато більше уваги ніж мені. Коли ми виросли, це проявлялось навіть у тому, що життя сім’ї брата турбувало її набагато більше ніж моя родина. З цієї причини я виросла дуже самостійною, але дуже самотньою. 

   Мама ніколи не давала мені якісь поради, не те щоб допомогти. Хоча вона робила це не тому що не хотіла, а тому нічого не знала про моє життя, тому і не могла нічого порадити. А звідки ж дізнатись про моє життя, якщо її не цікавить і вона не питає нічого. 

   Основні спогади з дитинства це суперечки батьків. У нас вдома ніколи не було тихо. Батьки завжди сварились, коли я стала старша, то зрозуміла, що у всьому вина матері, яка зрадила чоловіку та ще й зі своєю свекрухою постійно лаялась. Згодом батько пішов з сім’ї. І вийшло так, що я залишилась жити з ним. Через деякий час він знайшов собі нову жінку, якій я відразу не сподобалась, тому вже незабаром батько змусив мене переїхати до бабусі, щоб не заважати йому будувати своє особисте життя. 

   Я вже не пам’ятаю з якої причини, але старший брат залишився тоді з мамою, яка також швидко знайшла собі нового чоловіка. З того моменту про мене забули обидва батьків. Мені телефонували може раз у місяць. Дуже рідко звали у гості, але коли я приходила, поводили себе так, нібито я чужа у їх домі. 

   Звісно на фоні цього я зростала з дуже великим списком комплексів та образ. Можливо через ці дитячі травми у мене склалося таке життя, яке я маю зараз. Після школи я поступила на бюджет до престижного університету, після чого пройшла багато стажуваннь у різних крупних фірмах, навіть за кордон на стажування їздила. Все це допомогло мені влаштуватись на хорошу роботу з високою заробітною платою.

   Тільки ось на особистому фронті мені не щастить. Я вже була заміжня, за чоловіком який на 15 років мене старший. Я знаю, що це через те, що у чоловіках я шукаю батька який захистить, якого мені так не вистачало у дитинстві. Але згодом ми розлучились. 

   Вже більше трьох років я не заводила стосунків тому що мої дитячі страхи мене не відпускають і я через це не готова підпускати до себе нового чоловіка. Вже такий вік коли потрібно розпрощатись зі всіми своїми комплексами та страхами, але у мене поки не виходить. Від цього мені дуже самотньо. Я ще не примирилась з батьками, тому що мені важко, але незабаром я планує це зробити, бо без цього я не зможу жити далі. 

 

Оцініть статтю
Джерело
Я сіла у автобус, який прямував у село до матері. Але коли прийшов час виходити, я не змогла, і тим же автобусом поїхала назад додому. Я розумію, що вже достатньо доросла і потрібно помиритися з батьками, але у мене не виходить переконати себе це зробити.